цьому останньому пункті, сенсу в якому було не більше, ніж в решті, голос Мікейли прозвучав нехарактерно суворо.
– Мамо?
– Так, Мікейло. Я досі тут.
Тепер її дочка заговорила схвильовано… гаряче:
– Це почалося між сьомою і восьмою за нашим часом або між четвертою і п’ятою за стандартним тихоокеанським, тому так різко й вразило жінок на захід від нас. Отже, у нас ще цілий день. Ще майже повний бак.
– Повний бак… годин без сну?
– Бінго.
Мікейла перевела подих.
– Я розумію, як божевільно це звучить, але я жодним чином не жартую. Ти мусиш тримати себе в притомності. І тобі треба прийняти певні серйозні рішення. Мусиш подумати, що тобі робити з твоєю в’язницею.
– Моєю в’язницею?
– Твої утримувані почнуть засинати.
– Ох, – озвалася Дженіс. Вона раптом второпала. Принаймні почасти.
– Мушу бігти, мамо. У мене прямий ефір, і продюсер уже шаленіє. Зателефоную, коли зможу.
Котс залишилася на дивані. Її погляд знайшов обрамлену фотографію на столі. На ній у своїй хірургічній уніформі широко усміхався покійний Арчибальд Котс, тримаючи на руках їхню новонароджену доню. Померлого від інфаркту в нестерпно несправедливому тридцятирічному віці Арчі вже не було майже стільки, скільки він прожив. На фото в Мікейли на лобі було видно білуватий шматочок плаценти, наче якийсь обривок павутиння. Директорка дорікала собі, що не сказала дочці, як любить її… але цей жаль затримався лише на кілька секунд. Треба було працювати. Знадобилося кілька секунд, щоб збагнути проблему, але відповідь на питання: «Що робити з жінками у в’язниці?» – не здавалася Дженіс такою, що має багато варіантів. Стільки часу, скільки зможе, вона мусить робити те, що робила завжди: підтримувати порядок й запобігати накопиченню лайна.
Своїй секретарці Бланш Мак-Інтай вона сказала, щоб знову подзвонила додому їхнім фельдшеркам. Після цього Бланш треба зателефонувати Лоренсу Гіксу, віце-директору, і поінформувати його, що термін на відновлення сил після видалення зуба мудрості скасовано; йому наказано негайно з’явитися в офіс. І, врешті, їй потрібно було, щоби Бланш довела до відома кожного чергового офіцера: в зв’язку з ситуацією в країні кожний працює подвійну зміну. Директорка мала серйозні сумніви, з’явиться на роботу наступна зміна чи ні. У надзвичайних ситуаціях люди не схильні до того, щоб покидати своїх близьких.
– Що? – перепитала Бланш. – Яка ситуація в країні?
Щось трапилося з президентом? І ви хочете, щоб усі тягнули подвійну зміну? Їм це не сподобається.
– Мені байдуже, що їм подобається. Ввімкни новини, Бланш.
– Я не розумію. Що відбувається?
– Якщо моя дочка має рацію, все зрозумієш, коли ти почуєш.
Зробивши це, Котс пішла до кабінету Норкросса. Кітті Мак-Дейвід вони оглянуть разом.
5
Джаред Норкросс і Мері Пак під час третього уроку – фізкультури – сиділи на трибуні, їхні тенісні ракетки поки що лежали відкладені без діла. Вони і зграя Недоумків Софоморів