чоловіка, одразу згадую фільм,, Джентельмени удачі,, слова водія:
– …Він сидить?
– Хто? -запитує актор Савелій Крамаров.
– Ну мужик цей твій!
– От село, хто ж його посадить, він же пам’ятник! -Я тихо посміхаюсь. Гарний фільм.
Ліфтом ми піднялись до самого верху. Тут все по іншому, коридор блискуче білий, підходимо до кімнати №1 – Люкс, ми проходимо в простору світлу кімнату. Білі стіни, підлога, стеля, мебель. По праву сторону диван буквою -С -,спинкою до стіни, по центрі маленький столик на ньому підставка в три яруси, фрукти, цукерки, та міні-дисерти, також два бокала, відро з льодом та шампанським. Також є двері що ведуть до ванної кімнати. Я вирішила не йти туди, а одразу побігла на балкон який знаходиться за стікляною стіною, вид був просто казковий. По праву сторону кімнати висіла велика плазма, яку тато митю увімкнув, він любитель новин. Хтось починає ранок з кави, хтось з сигарети, а хтось з новин. По низу стояв триляж, також з лівої сторони були ще одні двері що вели до спальної кімнати. І звісно велечезна хрустальна люстра кольору золота. Що в променнях сонця мерехтить як зірки вночі. На балконі квіти, живі дерева, стіл та два стула. А до моря можна було рукою дотягтись. Я вдихаю чисте, свіже повітря.
– Мам, я кину речі до своєї кімнати і піду на море хоч на 15 хвилин! -уже вечір, але на дворі так тихо, спокійно – це саме те, чого мені часом так не вистачає в моєму житті, що складається з постійної дороги та метушні.
– Добре але не довго, ми закажемо вечерю до номера, прийдеш до нас поїмо! -промовила та затвердила жінка-диктатор.
– Добре мам! -я не сперичаюсь. Я завжди погоджуюсь. Потрібно набратись сили перед вечерею, я все ж таки налаштована поговорити з ними. На виході з кімнати мене зупиняє оголошення з новин. Телеведуча повідомляла про те, що в Миколаївській області з’явився серійний маніяк. На рахунку якого за рік 4 жертви. На екрані висвітились обличчя дівчат: Анна Серпа, Вікторія Висоцька, Олена Мазур, Олена Притча. Вік їх від 17—19 років. Мені навіть здалось що вони всі схожі, всі молоді, блондинки. У повідомлені йшла мова про знаки які він залишав, але мені було не до цього. Швиденько вибігаю до своє кімнати №5.Невеличкий хол. Вікно також виходить з балконом до моря. У правому вуглі стоїть чорне піаніно чорний стілець, поруч невелика в чорно-білу полосу лежанка. Ліва стіна повністю чорна на ній велика картина з зображенням голови лева, викладеного с золотих монет. Я кидаю свою сумку з речами, запираю кімнату і пулею лечу до моря.
Як же тут красиво, пляж чистий, скрізь лежанки поруч з якими закриті зонти. В небі зірки мерехтят, видніється чумацький шлях. Я вирішую присісти та просто насолодитись видом. Подумки я перебирала що ж, та як саме, казати батькам. Тому бормочу собі під ніс, налаштовуючи себе.
– Що все так погано? – з-заду лунає чоловічий голос. Я підстрибую та різко встаю від неочікуваності.
– Хто тут? – лише зараз я помічаю що в декількох метрах від мене сидить чоловік. В повній темряві.
– Вибач, я