двадцяти шести років. У цей короткий період було багато фантастичних явищ, що змусило мене повірити в те, що я був особливим. Поступово я можу поділитися цими спогадами з вами, читачами, не соромлячись. Однак, ще не час.
Я буду продовжувати шлях вгору в пошуках всіх своїх бажань. Це те, на що я сподіваюся, і вперше я втомився. Я проїхав половину маршруту. Я не відчуваю фізичного виснаження, але в основному душевно, через дивні голоси, що вимагають від мене повернутися. Вони трiшки наполягають. Однак я легко не здаюся. Я хочу досягти вершини гори, чого б це менi не стоїло. Гора дихає на мене запахом змін, що виливається для тих, хто вірить у її святість. Коли я туди дістаюсь, я думаю, що точно знаю, що потрібно зробити для того, щоб досягти шляху, який веде мене в цю подорож, на яку я так довго чекав. Я тримаюся своєї віри і своїх цілей, бо я маю Бога, який є Богом неможливого. Давайте продовжимо шлях.
Я вже пройшов три чверті шляху, але все-таки мене переслiдують голоси. Хто я? Куди я йду? Чому я відчуваю, що моє життя різко зміниться після досвіду на горі? Окрім голосiв, мені здається, що я на дорозі один. Чи можуть інші письменники відчути те ж саме, коли йдуть священними шляхами? Я думаю, що мій містицизм буде вiдрiзнятися вiд будь-якого іншого. Я повинен продовжувати, треба перемагати і протистояти всім перешкодам. Терни, що завдають шкоди моєму тілу, надзвичайно небезпечні для людей. Якщо я переживу цей підйом, я вже вважаю себе переможцем.
Крок за кроком, я ближче до вершини. Я вже за кілька метрів від неї. Піт, що ллється з мого тіла, здається, добре змiшався зi священними ароматами гори. Я ненадовго зупиняюсь. Чи будуть стурбованi мої близькi? Насправдi, зараз це не має нiякого значення. Зараз я повинен думати про себе, щоб дістатися до вершини гори. Вiд цього залежить моє майбутнє. Ще кілька кроків, і я дiстався вершини. Дує холодний вітер, терзаючi голоси плутають мої міркування, і я почуваю себе не добре. Голоси кричать:
Кричать птахи, а промені сонця пестять все моє обличчя. Де я? Я відчуваю себе так, ніби я напився напередодні. Я намагаюся встати, але менi заважає рука. Бiля себе я бачу жінку середнього віку, з червоним волоссям і засмаглою шкірою.
Ви хто? Що зі мною сталося? Все моє тіло болить. Мій розум відчуває себе заплутаним і невизначеним. Чи перебування на вершині гори є причиною всього цього? Думаю, що я повинен був залишитися вдома. Мої мрії спонукали мене до цього моменту. Я повільно піднімався на гору, сповнений надії на краще майбутнє та упевнений у напрямку шляху, що веде до особистого зростання. Проте, я практично не можу рухатися. Пояснить це менi, прошу вас.
- Я - хранитель гори. Я - дух Землі, який дує туди i сюди. Мене відправили сюди, бо ти пройшов випробування. Ти хочеш, щоб твої мрії здійснилися? Я допоможу тобі зробити це, дитина Божа! Ти зiткнешся ще багатьма випробуваннями. Я підготую тебе. Не бійся. Твій Бог з тобою Відпочинь трохи. Я повернусь з їжею і водою, щоб задовольнити твої потреби. Тим часом розслабся і медитуй, як завжди.
Сказавши це, дама зникла з мого бачення. Це тривожне зображення залишило мене більш стурбованим