ліфт зупинився й двері відчинилися, Колер усе ще говорив. Вітторія вийшла, витягнула мобільник і знову спробувала набрати номер.
Досі немає мережі. Чорт забирай! Вона попрямувала до дверей.
– Вітторіє, зупинись. – Директор важко дихав і ледве встигав за нею. – Зачекай, нам треба поговорити.
– Basta di parlare!
– Подумай про батька, – вмовляв Колер. – Що він би зробив на твоєму місці? – Вітторія не зупинялася. – Вітторіє, ти не все знаєш. – Вітторія відчула, як ноги самі зупиняються. – Не знаю, про що я думав. Я лише намагався захистити тебе. Скажи мені, чого ти хочеш. Ми мусимо діяти спільно.
Вітторія зупинилася на півдорозі, але не обернулась.
– Я хочу знайти антиматерію. І хочу дізнатися, хто вбив батька.
Вона чекала. Колер зітхнув.
– Вітторіє, ми вже знаємо, хто вбив твого батька. Пробач.
Вітторія повернулася до нього обличчям.
– Що?
– Я не знав, як тобі сказати. Це дуже важко…
– Ви знаєте, хто вбив батька?
– У нас є одна версія. Убивця залишив своєрідну візитівку. Саме тому я й запросив містера Ленґдона. Він знає все про організацію, яка взяла на себе відповідальність за вбивство.
– Організацію? Це терористична організація?
– Вітторіє, вони викрали чверть грама антиматерії.
Вітторія подивилася на Роберта Ленґдона, що стояв оддалік. Тепер усе ставало зрозуміло. Це частково пояснює всю цю таємничість. Дивно, як це не спало їй на думку раніше. Зрештою, Колер таки звернувся до органів правопорядку. До найвідповідніших у цій ситуації. Тепер це здавалося очевидним. Роберт Ленґдон – американець, підтягнутий, консервативний, мабуть, дуже компетентний. Хто ж іще це міг бути? Вітторія мала б здогадатися відразу. Вона повернулася до нього з новою надією.
– Містере Ленґдон, я хочу знати, хто вбив мого батька. І ще скажіть, чи ваше агентство може розшукати антиматерію.
Ленґдон розгубився.
– Моє агентство?
– Я так розумію, ви з американської розвідки?
– Узагалі-то… ні.
– Містер Ленґдон викладає історію мистецтва в Гарвардському університеті, – втрутився Колер.
Вітторія почулася так, наче на неї вилили відро холодної води.
– Викладає мистецтво?
– Він фахівець із символіки культів. – Колер зітхнув. – Вітторіє, ми думаємо, що твого батька вбили прибічники одного сатанинського культу. – Вітторія чула ці слова, але вони не доходили до її свідомості. Сатанинського культу… – Організація, що взяла на себе відповідальність за скоєне, називає себе ілюмінатами.
Вітторія подивилася спершу на Колера, потім на Ленґдона. Це що – якийсь недоладний жарт?
– Ті самі ілюмінати? – перепитала вона. – Баварські ілюмінати?
– Ти про них чула? – Колер був приголомшений.
Із розпачу Вітторія готова була розплакатися.
– «Баварські ілюмінати: Новий світовий лад» – комп’ютерна