зустріти їх у себе вдома.
– У мене вдома? Але ж я зазвичай…
– Сенаторе, ці шестеро керують компаніями, які розпоряджаються ресурсами, що набагато перевищують ресурси тих людей, з якими ви вже зустрічалися. Їм є що здобувати і є що втрачати. Я чимало постарався, переконуючи їх зустрітися з вами. Ці люди потребують особливого поводження. Персонального підходу, так би мовити.
Секстон швидко кивнув на знак згоди.
– Безперечно. Я організую зустріч у себе вдома.
– Ясна річ, для цих людей має бути забезпечена повна конфіденційність.
– Для мене теж.
– Тоді нехай вам щастить, – мовив старий. – Якщо сьогоднішня нарада пройде успішно, то стане вашою останньою зустріччю. Ці люди самі зможуть забезпечити все необхідне для того, щоб виборча кампанія сенатора Секстона переможно завершилася.
Секстонові сподобалися ці слова. Він упевнено посміхнувся старому.
– Друже, якщо нам поталанить, то день виборів стане нашою спільною перемогою!
– Перемогою? – Старий скривився і, нахилившись до Секстона, погрозливо зауважив: – Завести вас до Білого дому – це лише перший крок до перемоги, сенаторе. Гадаю, ви про це не забули.
14
Білий дім – один із найменших президентських особняків у світі. Він має 170 футів завдовжки, 85 футів завширшки і займає впорядковану ділянку площею всього-на-всього 18 акрів. Зроблений архітектором Джеймсом Хобеном проект схожої на ящик кам’яної споруди з чотирискатним дахом, балюстрадою та входом з колонами хоча й не вирізнявся оригінальністю, але переміг на відкритому конкурсі. Експерти віддали йому перевагу через його «привабливість та шляхетний і скромний зовнішній вигляд».
Хоча президент Захарій Герні і провів у Білому домі три з половиною роки, він майже завжди почувався чужим у цьому лабіринтові люстр, старожитностей та озброєних охоронців з морської піхоти США. Однак зараз, швидко йдучи до Західного крила будівлі, він почувався навдивовижу чудово. Він не йшов – він летів над плисовою килимовою доріжкою.
Кілька членів персоналу Білого дому підвели голови, коли до них наблизився президент. Герні помахав їм рукою і привітав кожного по імені. Ті відповіли хоча й чемно, але якось неохоче, явно вичавивши з себе посмішки.
– Доброго ранку, пане президент.
– Приємно вас бачити, пане президент.
– Здрастуйте, сер.
Йдучи до свого кабінету, президент почув за спиною перешіптування. У Білому домі поволі починався бунт. За останні кілька тижнів розчарування на Пенсільванія-авеню, 1600 досягло тієї точки, коли Герні почав нагадувати собі капітана, який намагається вивести корабель із зони шторму, а команда у цей час замислила збунтуватися.
Президент не винуватив їх. Його команда наполегливо працювала на перемогу на майбутніх виборах, аж раптом їм здалося, що президент не зміг як слід прийняти пас, втратив м’яча і розгубився.
«Невдовзі вони все зрозуміють, – запевнив себе Герні.