ступила слідом за президентом на блискучий трап літака ВПС-1. Ідучи східцями, вона відчула, як березневе повітря прочищає їй мозок. Та від ясності думок недавня заява президента почала здаватися ще нереальнішою.
НАСА щойно зробила відкриття надзвичайної наукової значущості, яке виправдає кожен долар, що його американці витратили на дослідження космосу?
Уява Рейчел мала свої межі. Тому вона пов’язала вагоме відкриття зі священною коровою НАСА – контактом із позаземною цивілізацією. На жаль, Рейчел надто добре знала цю корову, щоб не мати жодного сумніву в її абсолютній нежиттєздатності.
Як аналітик розвідувальних даних, Рейчел постійно отримувала запитання від друзів, яким кортіло дізнатися, чи не приховує уряд інформацію про контакти з чужинцями. Вона не переставала жахатися теоріям, на які купувалися її начебто освічені приятелі: розбиті під час посадки літаючі тарілки, сховані в секретних урядових ангарах, заморожені трупи прибульців із космосу та навіть викрадення безневинних громадян чужинцями для здійснення над ними хірургічних експериментів.
Звісно, це нісенітниці. Не було ані чужинців, ані їхніх літаючих тарілок, схованих у бункерах.
Кожен член розвідувальної спільноти добре знав, що переважна кількість випадків візуального контакту з чужинцями та «викрадень» – це продукт бурхливої уяви або ж витівки спритних шахраїв, охочих заробити гроші на сенсації. А сфотографовані НЛО мали дивну звичку з’являтися поблизу тих американських військових баз, де перевірялися новітні секретні літаки. Коли фірма «Локхід» почала випробні польоти свого революційно нового літака, реактивного бомбардувальника-невидимки, кількість зафіксованих появ НЛО біля бази ВПС Едвардз зросла у п’ятнадцять разів.
– Бачу на вашому обличчі скептичний вираз, – сказав президент, скоса зиркнувши на неї.
Його інтонація спантеличила Рейчел. Вона уважно поглянула на Захарія Герні, не знаючи, як відповісти.
– Ну… – вагаючись, почала вона. – Сподіваюся, ми не будемо серйозно говорити про чужинські космічні кораблі та маленьких зелених чоловічків?
На обличчі президента з’явився вираз легкого здивування.
– Рейчел, я майже не сумніваюся, що вам це відкриття видасться цікавішим, аніж наукова фантастика.
Рейчел відчула полегшення, збагнувши, що НАСА не в настільки відчайдушному становищі, що намагається здивувати президента черговою історією про прибульців. Та все одно його зауваження лише поглибило відчуття таємничості.
– Знаєте, – зауважила вона, – хоч би що там НАСА не знайшла, ця знахідка трапилася в надзвичайно слушний момент.
Герні зупинився на трапі.
– Слушний? Це як?
Як? Рейчел теж зупинилася і здивовано уп’ялася поглядом у главу держави.
– Пане президент, нині НАСА веде боротьбу не на життя, а на смерть, щоб виправдати своє існування, а вас піддають безперервним нападкам за те, що ви продовжуєте її фінансувати. Великий прорив чи відкриття стали б зараз панацеєю як