ж, докторе Марлінсон, ваше пояснення вийшло винятково…
– Наочним? – підказав Коркі.
– Десь так, – посміхнулася Рейчел.
Науковець знову подав їй зразок.
– Ось погляньте на поперечний перетин.
Рейчел подивилася, але нічого особливого не помітила.
– Поверніть його на світло, – підказав Толланд приязно. – І придивіться ретельніше.
Рейчел піднесла камінь до очей і повернула його на світло сліпучих галогенних ламп. І нарешті побачила – малесенькі блискучі металеві вкраплення. Десятки їх було розпорошено по всій поверхні перетину, наче малесенькі краплини ртуті, кожна приблизно міліметр завбільшки.
– Ці маленькі краплинки називаються хондри, – пояснив Коркі. – І вони трапляються лише в метеоритах.
Рейчел примружилася і поглянула на краплинки.
– А й справді, я ніколи не бачила нічого подібного.
– І не побачите! – з упевненістю заявив Коркі. – Хондри – це така геологічна структура, якої на Землі просто не існує. Деякі з них є надзвичайно древніми; вочевидь, вони складаються з первісних матеріалів Усесвіту. Інші – набагато молодші, на кшталт тих, що ви тримаєте у себе в руці. Хондрам у цьому метеориті всього-на-всього сто дев’яносто мільйонів років.
– Сто дев’яносто мільйонів років – це молодий вік?
– Аякже, чорт забирай! Для космосу це все одно, що вчора. Утім, найголовніше в камінці те, що він містить хондри, що є беззаперечною ознакою метеорита.
– Гаразд, – погодилася Рейчел. – Хондри – це переконливо. Зрозуміла.
– І насамкінець, – важко зітхнув Коркі, – якщо кора плавлення та хондри вас не переконали, то ми, астрономи, маємо стовідсотково надійний метод підтвердження метеоритного походження, здатний переконати останнього бовдура.
– Що це за метод?
Науковець невимушено знизав плечима.
– Ми просто використовуємо петрографічний поляризаційний мікроскоп, рентгенівський флуоресцентний спектрометр, аналізатор нейтронної активації або індукційний спектрометр для вимірювання феромагнітних коефіцієнтів.
Толланд аж застогнав.
– А тепер він просто викаблучується. Насправді Коркі хоче сказати, що метеоритне походження каменя можна довести, визначивши його хімічний склад.
– Гей, моряче! – скипів Марлінсон. – Залиш науку науковцям, добре? – Й одразу ж додав, обернувшись до Рейчел: – У породах земного походження нікель трапляється або у високих концентраціях, або в надзвичайно низьких – середини тут немає. Однак у метеоритах така середина існує. Тому коли ми, аналізуючи склад зразка, виявляємо, що концентрація нікелю перебуває в середньому діапазоні величин, то можемо без найменшого сумніву гарантувати, що цей зразок має метеоритне походження.
Рейчел урвався терпець.
– Добре, панове: кора плавлення, хондри, середній діапазон вмісту нікелю – все це докази космічного походження.