83, Le Seuil, coll. «Points Histoire».
2
Жуль Франсуа Каміль Феррі (1832—1893) – французький політик-реформатор, був міністром освіти і прем’єр-міністром Франції. Автор двох важливих законів, які докорінно змінили французьку освітню систему: про безкоштовне навчання в школах і про обов’язкову шкільну освіту зі світською навчальною програмою. – Ред.
3
L’Histoire des mères du Moyen Age à nos jours, Yvonne Knibiehler, Catherine Fouquet, p. 90.
4
Ph. Ariès, ouvr. cit., I, 5, p. 145.
5
Перенесення або трансфер – психоаналітичний термін; психологічний феномен, який полягає в несвідомому перенесенні пережитих колись (зазвичай у дитинстві) почуттів на зовсім іншу особу. Скажімо, пацієнти психоаналітика нерідко «переносять» своє травматичне дитяче кохання на самого психоаналітика. – Ред.
6
Див.: Le Carnaval de Binche, Samuel Glotz (1975), Éd. Duculot.
Розділ 2. Провина
До XIII ст. діти з моменту хрещення причащалися краплею свяченого вина, яке священик прикладав їм до вуст. У XIII ст. публічне причастя для хлопчиків випадало на 14 років, для дівчаток – на 12. У XVI ст., після Тридентського собору, дітям до вівтаря можна було підходити вже в 11—12 років. Папа Пій X зменшив свідомий вік до 7 років і запровадив для дітей приватне причастя віч-на-віч зі священиком, якому передувала сповідь; вірячи, ніби улягає словам Христа «Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо їхнє Царство Небесне», Папа підніс цим «безневинним душам» своєрідний дар з отрутою.
Таке нове правило в католицькому обряді було хибним кроком, хоч і мало благородний і щиросердий намір. Воно пробудило в дітях дуже раннє почуття провини, а також еротизацію зізнань малого створіння комусь прихованому в сутінках сповідальні. Щоб отримати таїнство покути, дитя має пройнятися почуттям гріховності. Але воно не почувалося винним перед Богом; починаючи з малих літ дитя знало, що чинить недобре, якщо не годило дорослому. Воно раділо або страждало залежно від того, чи діставало цукерки й компліменти, чи, навпаки, прочухан і покарання від своїх вихователів. У нього не було жодної можливості відділити добро і зло від своєї втіхи та кривди.
Для західного християнства цей новий ритуал узаконив цінність почуття провини для віку (до едипального періоду), коли дитя ще плутає уяву та мислення, несвідоме бажання та дію, слова та вчинки й – гірше того – Бога та своїх батьків і вчителів.
До того як приватне причастя все зіпсувало, ранній вік дитини символічно завершувався тим, що дитя сповідалося у своїх гріхах під час урочистого причастя; після цього молода людина вже вважалася в містичному сенсі рівною зі своїми батьками перед Богом. До того ж це був момент соціальної інтеграції. За тих часів у Європі діти з дванадцяти років були кинуті у світ праці, покидали рідну домівку, пізнавали жорстоку реальність, стаючи в очах людського закону підлітками, відповідальними за свої вчинки. За родинним звичаєм, діти напередодні