і цезарем». Його постава зрештою спричинила конфлікт із західними монархами, що прагнули утвердження національних держав, і насамперед із французьким королем Філіпом ІV Красивим. У цій ситуації Боніфацій VІІІ активізує свою східноєвропейську політику, активно прагне до відновлення королівської влади в Польщі, втручається в угорські справи й, цілком можливо, коронує Юрія І.
Після смерті Юрія І у володіння Галицько-Волинською державою вступили його сини Андрій І та Лев ІІ Юрійовичі, яких титулували близькою до королівської титулатурою – «божиєю милістю князі всієї Руської Землі, Галичини і Володимирії».
Застосування в державі Романовичів – королівстві Русі титулатури «короля», «самодержця», «господаря», а також уживання західноєвропейських королівських інсигній – королівської діадеми або корони, скіпетра, держави свідчило про тенденцію зміцнення монархічної влади, притаманної в той період більшості країн Європи, які будували на моноетнічній основі.
Із втратою національної династії в Галицько-Волинській державі утворився політичний вакуум, заповнити який намагалися її сильні сусіди Польща, Угорщина і Литва, що розпочали тривалу боротьбу між собою за українські землі.
У XIV ст. із поступовим проникненням Литви на українські землі на титулатуру литовських князів вплинула вже досить виразно сформована українська монархічна традиція. Зокрема, Гедимін титулував себе «королем литовським і руським». Відоме звертання візантійського імператора до «володимирського короля Дмитрія Любарта» (1347).
Наприкінці XIV ст. поряд з намірами проголошення незалежності Великого князівства Литовського Вітовт виношує задум просити в Римського Папи королівську корону. Про це з тривогою говорили лицарі Ордену. Однак поразка на Ворсклі змусила Вітовта відкласти свої плани щодо коронації.
Від 1421 р. починається зближення Вітовта з імператором і підготовка до задуманого литовським великим князем здобуття королівського сану. У січні 1429 р. відбувся пишний з’їзд європейської феодальної знаті в Луцьку, куди прибули, зокрема, імператор Сигізмунд, данський король, папський легат, Ягайло, Вітовт і великий князь московський. Зібрання мало обговорити прусську і гуситську проблеми, а також волоський конфлікт, що виник між Польщею та Угорщиною. Наприкінці з’їзду імператор запропонував Вітовтові королівську корону. Ягайло, для якого це було несподіванкою, дав згоду на коронацію. Проте згодом під тиском польського панства в листі до Сигізмунда він виступив проти коронування, мотивувавши це умовами польсько-литовської унії і залежністю Литви від Польщі. Неприхильна позиція Ягайла спричинила різке погіршення стосунків між обома сторонами. Вітовт ще більше зблизився із Сигізмундом і навіть погрожував Ягайлові ділом довести незалежність Литви.
Незважаючи на протидію польської сторони, коронацію було призначено на 8 вересня 1430 р. у Вільно.