одинадцяти тижнів був у круговерті кохання з нею і покинув її лише задля далекого походу, але до цього часу продовжував любити її, як найціннішу частину свого тіла, а то, як запевняв він, усупереч думці двору, було око, бо тільки око могло обійняти за один раз усю милу його серцю Імперію.
Зглянувшись на її відчай, Папа Римський наказав привезти з Іспанії лікаря і привести його до красуні; лікар той, присмачуючи все латинськими та грецькими словами, дуже спритно й глибокодумно довів, що сльози та розпач шкодять красі і що через страждання приходять до нас зморшки. Його думка, підтверджена особами, випробуваними у вигадливих словесних змаганнях на соборі кардиналів, посприяла тому, що після вечірні того ж дня палац Імперії відчинив свої двері. Молоді кардинали, посланці іноземних держав, власники великих садиб і вельможі римські заповнили зали палацу, де очікувала на них багата трапеза; на вулиці прості люди палили веселі вогні, кожний, як міг, хотів ознаменувати повернення королеви насолоди до виконання своїх обов’язків, бо за тих часів уважали її визнаною володаркою кохання. Імперію любили також майстри і підмайстри, що зналися на всіх ремеслах, бо щедрою рукою витрачала гроші на спорудження храму на тому місці, де похована Теодора; але ця усипальниця була пограбована після смерті зрадника, конетабля Бурбонського15, тому що кляті вояки, які сваволили в Римі, злакомилися на срібну позолочену домовину, у якій поховали святу дівицю.
Споруджувана базиліка, як казали, коштувала дорожче за піраміду, побудовану в давні часи клопотанням Родепи – єгипетської спокусниці, яка жила за 1800 років до народження божественного нашого спасителя, що вказує на давність того люб’язного зайняття, а також на те, що мудрі єгиптяни, не скнарячись, оплачували насолоди й що усе в світі знидіє, якщо нині в Парижі на вулиці Пті-Еле кожний за дріб’язок може знайти собі красуньку на свій смак. Чи не гидота це?
Ніколи не була настільки прекрасною пані Імперіа, як у перший вечір святкування після тривалої своєї жалоби. Принци, кардинали й інші стверджували, що вона гідна поклоніння всього світу, який і був представлений на її святі посланцями багатьох країн, чим було підтверджено, що влада краси визнана всюди. Посол французького короля, молодший із нащадків дому де Ліль-Адан, з’явився із запізненням і, ніколи до того на власні очі Імперію не бачивши, прийшов із цікавості подивитися на неї. Де Ліль-Адан, вродливий лицар, мав особливе благовоління короля Франції, при дворі якого він і знайшов собі вічне кохання – дівчину Монморансі, доньку шляхтича, чиї землі межували із садибою де Ліль-Адан. Як молодший син, наречений не мав ніяких статків, та король за милістю своєю послав його до герцогства Міланського з дорученням, яке молодий лицар настільки розумно виконав, що за тим було й інше: його послали до Рима задля прискорення деяких перемовин, які історики прискіпливо описали у своїх працях. Отож, незаможний молодик де Ліль-Адан мав неабиякі надії на майбутнє, бо бачив дуже вдалий початок своїх