ого, наша партія впевнено крокує в майбуття! Шляхом будівництва нового життя Радянський Союз прямує разом із країнами соціалістичної співдружності. Неухильно поглиблюється наша всебічна співпраця в боротьбі за зміцнення позицій соціалізму, за мир та безпеку народів. Соціалістичним країнам доводиться вирішувати свої творчі завдання в складній міжнародній обстановці. Імперіалістичні хижаки намагаються підірвати їхню єдність, основи суспільного ладу. Роздмухуючи брехливу кампанію навколо міфу про радянську військову загрозу, вони гарячково нарощують гонку озброєнь. Форсування зловісних планів НАТО, розміщення нових американських ракет середньої дальності в Європі, розгортання виробництва нейтронної зброї, спроби загострити обстановку на Близькому та Середньому Сході, в Африці та Південно-Східній Азії, в Карибському басейні підсилюють загрозу миру та міжнародній безпеці. Агресивним підступам імперіалізму країни соціалістичної співдружності протиставлять ясний та послідовний курс на зміцнення миру, приборкання та припинення гонки озброєнь, справедливе врегулювання кризових ситуацій за столом перемовин. Саме така політика визначена утвердженою XXVIз’їздом КПРС Програмою Миру на вісімдесяті роки. Ця політика повністю схвалюється та підтримується братськими соціалістичними країнами. З огляду на різке зростання агресивності імперіалізму та його поплічників Комуністична партія і Радянський уряд приділяють неослабну увагу зміцненню боєздатності нашої Вітчизни. Радянські Збройні Сили мають усе необхідне, аби дати нищівну відсіч будь-якому агресору. Безмежно віддані Вітчизні, Комуністичній партії та своєму народу, радянські воїни достойно виконують свій патріотичний та інтернаціональний обов’язок. КПРС та Радянська держава разом із братськими країнами соціалізму, за підтримки всіх революційних, миролюбних сил ведуть запеклу боротьбу за збереження та зміцнення миру на нашій планеті. Ми і надалі будемо робити все необхідне, аби забезпечити мирні умови для будівництва комунізму, мирного співіснування країн, задля запобігання загрози нової світової війни.
У день славної 64-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції ми звертаємось до робітничого класу, колгоспного селянства, звитяжних воїнів Радянських Збройних Сил, до нашої молоді з гарячим закликом і надалі достойно продовжувати справу Жовтня, неухильно кріпити могутність нашої великої Батьківщини і братство народів СРСР! Ми звертаємось до народів, парламентів та урядів усіх країн із посланням миру та доброї волі!
Хай живе Велика Жовтнева соціалістична революція!
Хай живе мир та дружба поміж народами!
Хай живе і процвітає наша Вітчизна – Союз Радянських Соціалістичних Республік!
Слава Великому Жовтню, що відкрив нову еру в історії людства!
Chapter One
THE LAST TRAIN
1
Залізнична гілка була зовсім близько, і понурими липневими ночами поїзди раз од разу порушували дрімотну тишу окраїнного житлового масиву. Прогуркотить товарняк, а близько полуночі – швидкий пасажирський з області, збавить швидкість, утробно – гух-гух, гух-гух, та й підповзе спроквола до безликої станції. Постоїть там, пожде, покуняє між верб, ліхтарів, залитих їхнім матовим світлом перонів. Та й забереться геть. За ним прогуркотить, не спинившись, товарняк – один чи два. І так всеньку ніч.
А перед ранком, в глуху й одиноку пору, промчить приміська електричка. Гух-гух… Гух…
І так всеньку ніч, всенькі ночі, всенькі літа і роки. Немовби тиша, понура й росяниста, бездонна. Десь скрипнули двері під’їзду, десь гавкнув пес, завив на холодні зорі. І змовк. І тиша. Лиш мляві подихи вітру в розчинене вікно. Шелест стемнілих алей. Тріск цвіркуна у зів’ялих травах.
Та знов поїзди…
Поїзди…
Повзуть собі крізь тишу сонних омертвілих міст в глуху замогильну пітьму приреченої країни. Риплять, гуркотять – приколисують сплячих.
2
Поїзд приколисав її, і вона ледь дрімала, притулившись чолом до змокрілого скла. Їй снився той млявий задушливий липень, громи над безкраїми нивами, зливи, розквашені рани світань. Снилось ТЕ літо, його лагідні руки, тепло од долонь, задуха квартири і гул літаків у журливих ночах, п’янке палахтіння зірок.
Вега, Данеб, Альтаїр… Чи як він казав?
– Вега, Данеб… я люблю тебе, Олю. Люблю…
Поїзд спинився десь біля Ярги – вона чула крізь сон, як він став і довго стояв потому. Аби рушив, то й не збудилась би, а так довелось. Підсліпувато глипнула по вагону – той був пустий. Із розтріпаної оббивки сидіння напроти стирчав зчорнілий поролон, нерівно блискали лампи, а з розчиненого вікна над її головою сиро війнуло болотом. Стояла лунка і печальна липнева ніч, гули цвіркуни у зарошених травах. Та десь зозулечка… Ку-ку – ку-ку…
Іще огляділась – мертво.
Та що ж воно це?
Чого стоїмо?
Сон не одпускав, і вона, аби швидше розчуматись, піднялась із сидіння,