загрожую, бачите?
– Він вже вибачився, – підтакнула позаду відвідувачка. – Дякую, Богдане, Тарасе….
Хлопці перезирнулися і розійшлися кожен у своїх справах. Але Максим підозрював, що на фірмі про це знатимуть усі. Новенький чіпляється до гарних працівниць.
Він так і сказав дівчині з планшетом:
– Тепер про це знатимуть усі. Але я зазвичай не чіпляюся до гарних працівниць.
Вона холодно відповіла, схрестивши руки на грудях:
– Тільки в разі смертельної небезпеки?
– Ви вважаєте, мені загрожує смертельна небезпека?
– Я можу бути дуже небезпечною.
– Я можу ще раз вибачитись, якщо треба…
Вона секунду подумала і…
– Сідай.
Кожне своє рішення приймала миттєво…
Мені б так…
Максим обернувся до шинквасу:
– Богдане, хот-дог, пліз.
Богдан глянув спідлоба і вийшов у двері за баром.
– Ти новенький?
– Макс, – простяг він їй руку через стіл.
– Новенький, наглий і занадто активний. – Її руки залишилися схрещеними на грудях, обтягнутих білою блузою під піджаком. І ніби нічого особливого не було у цьому жесті й у цих грудях, але Максим відчув збудження і, щоб кудись подіти свій погляд, ще раз повернувся подивитися, як там його хот-дог. За шинквасом нікого не було. Бармен, певно, подався шукати худобину для хот-дога. – Що ти робиш на цій фірмі, Максиме?
– Тут таких не люблять?
– Тут таких обламують і дуже швидко…
– Як Олексія?
Вона подивилася у вікно. Там охоронець Тарас розповідав щось Анжелі, виразно показуючи пальцем на вікна кафе.
– Лускувець був із іншого світу. Він думав, що благородство – це найважливіша риса, а всі цим користалися.
– Хто наприклад?
Холодні зелені очі повернулися до нього. Платиновий блонд відтінював засмаглу шкіру і піднімав градус Максимового збудження все вище…
– Той, кому це було вигідно. Може, тобі, хтозна…
Дівчина вимкнула планшет і пішла собі геть, залишивши яскраво-помаранчевий сік неторкнутим. Хот-дог, певно, тільки-но почав перетворюватися на сосиску десь на м’ясокомбінаті. А ще привезти її треба і в булочку запхати…
Може, й мені… хтозна…
Максим вийшов в інші двері на вулицю, бічну до Зеленої, і роззирнувся в пошуках чогось їстівного.
Учора як прийшов додому, так і ліг, не роздягаючись, проспавши увесь вечір і ніч.
А зранку не зміг нічого в себе запхати, окрім несмачної кави з цукром.
Другий день його друга Лешека не було на цій землі. І комусь це було вигідно…
5
Директор банку нагадав, що трафік не безрозмірний і кредит треба гасити. Наче він цього не знав…
У приймальні мера теж не дуже добре на нього дивилися. Мер, щоправда, не давав взнаки, був гранично люб’язний, як завжди, але теж певно знав, що трапилося.
Це самогубство обмотувало довкола його шиї бинт фірми «Верофарм» міцним зашморгом.
Репутація – насправді єдине,