нормальний пацан!
«…До речі, його дівчина зараз на лікарняному, на парастасі її не було, тому планую побачитися з нею завтра на похороні. Кажуть, трохи ненормальна. Цікаво буде познайомитися…»
А ім’я? Ім’я, ідіот!
«…І ще одна білявка у вас є, схожа на тигрицю…»
Ілона, гм… у кожного свої асоціації…
«…Вона, здається, хотіла мені щось розповісти, але завадив охоронець…»
Конкретніше, бовдуре!
«…Вона щось знає. Спробую поговорити завтра. Бувайте».
Та-ак, ввічливості тебе ніхто не вчив, як я бачу, ну нічого, цей недолік ми виправимо!
Олександр відкинувся на спинку крісла.
Його дім знаходився на території фірми і він мав можливість тримати руку на її пульсі цілодобово. Але його пульс останнім часом давав збої.
Олександр відкрив записника і торкнувся паперу золотим пером: Підозрюваний № 2: головний юрист фірми «Конвалія» Костянтин Богданович Дудай. Круглолиций, в окулярах, зразковий сім’янин, родич по батьковій лінії. Але це нічого не міняло.
Навпаки…
Він поглянув на монітор, перш ніж вимкнути комп.
Боронь тебе Боже збрехати мені… Боронь Боже…
11
Олеся бігла і бігла карпатським лісом, але орк не відставав. Раптом ліс розступився, вона спіткнулася і впала навколішки. Намацавши перед собою рейку, відчула, як вона двигтить. Десь по цій рейці рухався потяг. Десь зовсім поруч.
Позаду почувся войовничий вигук.
– Попалася, с…ка!
Олесю, що повільно озирнулася, умить засліпив ліхтарик. Дівчина підняла вільну руку, щоб захиститися від світла.
– А ти швидко бігаєш! – мовила якомога спокійніше, але голосно.
Орк цього не чекав. Зупинився, важко дихаючи. У руці тримав шампур, з якого скрапувала на землю кров.
За хвилину:
– Ха! А ти думала, шо втечеш? – спитав, вставляючи для зв’язки слів недруковані вирази.
– Думала, але помилилася, – так само спокійно і голосно.
– Ти знаєш, що я з тобою зараз зроблю?
– Розкажи мені.
І знову ступор. Темрява довкола та обриси великої темної фігури, з якої ллється світло, нагадали їй дитинство, коли Олеся з татом дивилася в кінотеатрі фільм про інопланетян, тремтячи від страху. Різниця полягала в тому, що зараз ефект присутності був приголомшливий.
І ще… Через те світло вона ніяк не могла розгледіти його обличчя.
– Швидше розказуй, бо не встигнеш… – поквапила орка, вказуючи рукою йому за спину.
Під впливом наркотиків реакція у нього була, м’яко кажучи, млява. Величезний сніп світла за спиною орка щомиті поглинав усе більше простору довкола, наближаючись стрімко й безжалісно, і тільки коли оглушливий гудок потяга розметав тишу Карпат на цурки, її переслідувач обернувся.
Олеся рвонула з місця, сподіваючись встигнути, але марно. Темрява накрила її з головою…
…Олеся відкинула ковдру і втупилась у стелю.
Тінь від абажура химерно похитала трьома головами. Автівка з увімкнутими фарами поїхала далі, а її дракон