Джулиан Барнс

Історія світу в 10 1/2 розділах


Скачать книгу

Ми зникнемо так само, як і з’явилися, і вам здасться, що ми вам наснилися. Потім ви зможете нас забути. Згадаєте, що ми просто трохи вас затримали. Вам немає необхідності знати, хто ми і чого хочемо.

      Він уже був готовий зійти з невеликого підвищення, коли Франклін, навіть сам собі здивувавшись, звернувся до нього:

      – Перепрошую!

      Араб озирнувся.

      – Годі питань.

      Але Г’юз не відступався:

      – Це не питання. Я просто подумав… Звичайно, ви зараз міркуєте про щось інше… якщо ми залишаємося тут, то вам слід дозволити нам користуватися вбиральнею, – очільник незваних гостей насупив брови. Франклін пояснив: – Туалетом.

      – Звичайно. Ви зможете ходити до туалету, коли ми вас переведемо.

      – А коли це буде?

      Франклін відчув, що роль, яку він сам собі призначив, його понесла. У цих словах араб, напевне, угледів якусь неприйнятну впертість і коротко відповів:

      – Коли ми вирішимо.

      Він вийшов. Через десять хвилин прийшов якийсь інший, ще незнайомий араб і щось прошепотів до Г’юза. Він підвівся.

      – Нас переведуть звідси до їдальні. Переходимо по двоє. Ті, хто живе в одній каюті, мають триматися разом. Нас відведуть до кают, де можна буде скористатися туалетом. Також треба взяти паспорти – але більше нічого не брати.

      Араб знову пошепки щось сказав.

      – І туалет замикати не можна.

      Без підказок Франклін додав:

      – По-моєму, люди, що прийшли на пароплав, налаштовані дуже серйозно. На мою думку, не варто робити нічого такого, що могло б їм не сподобатися.

      Водити пасажирів міг тільки один вартовий, тож процес тривав кілька годин. Коли Франкліна і Трісію повели на верхню палубу, він невимушеним тоном, яким говорять про погоду, сказав їй:

      – Зніми з правої руки каблучку і надінь на безіменний палець. Розверни каменем усередину. Тільки не зараз, а в туалеті.

      Коли вони дійшли до їдальні, то п’ятий араб переглянув їхні паспорти. Трісію відправили в дальший куток, до британців, а в іншому кутку зібрали американців. Посередині зали згуртували французів, італійців, двох іспанців і канадців. Найближче до дверей опинилися японці, шведи й Франклін – єдиний ірландець. Однією з останніх пар привели Циммерманів – повних, добре вдягнених американців. Г’юз спочатку сприйняв чоловіка за людину, яка спеціалізується на одязі, – якогось професійного кравця, що відкрив власний бізнес; але в розмові на Паросі виявилося, що той професор філософії з Середнього Заходу на пенсії. Коли пара, йдучи до решти американців, проминала столик Франкліна, Циммерман негучно зауважив: «Відділяють чистих від нечистих».

      Коли всіх зібрали, Франкліна відвели в казначейську, де сидів очільник: складалося враження, що його вуса й ніс-картоплина приєднані до окулярів.

      – О, містере Г’юз. Схоже, ви взяли на себе роль речника. Ну тепер, у кожному разі, ви на ній офіційно затверджені. Ви поясните їм ось що. Ми