Стреку? Звісно ж, ні. Він був хворим і небезпечним збоченцем. Подобатися йому було б останнім, чого хотіла б Нора. Можливо, вона б і не була проти, якби якийсь чоловік симпатизував їй, але не Стрек. Їй слід було б на колінах дякувати Богу, що він створив її такою, якою вона є. Якби вона була красунею, то Стрек уже втілив би в життя свої погрози. Він би прийшов сюди, зґвалтував… а можливо, і вбив. Хто знає, на що здатен такий чоловік? Вона боялася вбивства не через те, що була старою дівою, ні, просто зараз у світі коїться чортзна-що: в усіх газетах про це пишуть.
Нора відчула себе беззахисною і побігла назад до спальні, де залишила ніж для м’яса.
5
Більшість із нас вірить, що психоаналіз може вилікувати нещасливу людину: мовляв, вона розбереться з усіма своїми проблемами та віднайде душевний спокій, якщо зрозуміє власну психологію та причини свого поганого настрою і саморуйнування. Але Трейвіс збагнув, що це не так. Упродовж багатьох років він постійно займався самоаналізом і вже давно усвідомив, чому став самотнім і не може ні з ким заприятелювати. Але, попри це розуміння, він не міг змінитися.
Наближалась північ. Трейвіс стирчав на кухні з черговою бляшанкою «Курзу» і розповідав Ейнштейну про свою добровільну ізоляцію. Пес непорушно сидів перед ним, навіть не позіхаючи, так наче його справді цікавила розповідь Трейвіса.
– Я був відлюдником ще змалку, хоч у мене й були деякі друзі. Але я завжди волів бути сам. Гадаю, таким я вже народився. Я маю на увазі, що коли був хлопчиком, то не замислювався над тим, як це небезпечно – товаришувати зі мною.
Мати Трейвіса померла під час пологів, і він знав про це змалку. Пізніше її смерть почне здаватися йому якимось надважливим лихим знаком, але це буде потім; у дитинстві Трейвіса ще не мучило почуття провини.
Все почалося, коли Трейвісу стукнуло 10. Тоді помер його брат Гаррі. Йому було дванадцять, і він був на 2 роки старший за Трейвіса. Одного червневого ранку, в понеділок, Гаррі вмовив Трейвіса пройтися на пляж за три квартали, хоча батько щонайсуворіше заборонив їм плавати без нього. Це була віддалена бухта без рятувальника, а окрім Трейвіса і Гаррі, там не було ні душі.
– Гаррі потрапив у підводну течію, – сповідався Трейвіс Ейнштейну. – Ми разом були у воді, і нас розділяло не більше трьох метрів. А потім він потрапив у ту кляту підводну течію, яка засмоктала його, але мене не зачепила. Я навіть було кинувся до нього, щоб спробувати врятувати. Мені потрібно було заплисти в ту течію, але, гадаю, перед тим як забрати Гаррі, вона змінила напрям, оскільки я врятувався.
Трейвіс надовго затримав погляд на кухонному столі, але бачив не червону форміку, а зрадливі переливчасті блакитно-зелені морські хвилі.
– Я нікого не любив так сильно, як свого брата.
Ейнштейн тихо підвивав, наче співчуваючи Трейвісу.
– Ніхто не звинувачував мене в тому, що трапилося з Гаррі. Він був старшим, і від нього очікували більшої відповідальності. Але я відчував… якщо підводна течія забрала