розпачливо.
– Забери його! – розлючено промовив бігун.
Чоловік був вищим, ширшим у плечах і виглядав міцнішим за Трейвіса. Він підійшов уперед, нависаючи над ним, щоб налякати своїм масивним виглядом. Він звик досягати свого з допомогою ось такої агресивності, вдаючи, що він – хлопець не в тім’я битий. Трейвіс зневажав таких.
Ейнштейн повернувся до бігуна, вишкірив зуби і глухо загарчав нутряним голосом.
– Слухай, друже, – сердито промовив бігун. – Ти що, глухий? Я сказав, щоб ти взяв його на повідець, он він у тебе в руці. Якого дідька ти чекаєш?
Трейвіс почав усвідомлювати, що тут щось недобре. Бігун перегравав зі своєю лицемірною злістю; складалося враження, що він вчинив щось срамотне й тепер намагається приховати свою провину, одразу ж переходячи в агресивний наступ. Жінка теж поводилася дивно: вона не промовила ні слова, її обличчя було блідим, а руки тремтіли. Висновуючи з того, як вона гладила і притискалася до пса, це не він налякав її. Трейвіса також здивувало, як ця парочка, збираючись на прогулянку в парк, спромоглася вдягнутися так по-різному: чоловік – у спортивних шортах, жінка – у сірому домашньому платті. Трейвіс помітив, що жінка нишком боязливо поглядає на бігуна, і раптом зрозумів, що разом ці двоє опинились випадково – принаймні жінка цього не хоче, – а чоловік, без сумніву, вчинив щось негарне.
– Пані, з вами все гаразд? – запитав Трейвіс.
– Звісно, з нею не все гаразд, – сказав бігун. – Твій клятий пес налякав її, гавкаючи і клацаючи зубами…
– Здається, зараз вона його не боїться, – відповів Трейвіс, зустрівшись поглядом із чоловіком.
До щоки чоловіка прилипли якісь крихти, ймовірно, вівсяного печива. Трейвіс помітив також, що одне печиво випало із пакунка на лавку біля жінки, а інше лежало розкришене на землі в неї під ногами. Що, дідько б його вхопив, тут відбулося?
Бігун кинув на Трейвіса гнівний погляд і хотів щось сказати, але, подивившись на жінку й Ейнштейна, нарешті усвідомив, що його награне обурення вже недоречне, тому вперто промовив:
– Ну… все ж треба пильнувати за псом.
– Навряд чи він ще когось потурбує, – сказав Трейвіс, змотуючи повідець. – Це було всього лиш якесь затьмарення.
Бігун досі був розлючений, але вже починав вагатися. Він звернувся до принишклої жінки:
– Норо?
Вона не відповіла, а продовжувала пестити Ейнштейна.
– Побачимось пізніше, – сказав їй бігун.
Не отримавши відповіді, він знову повернувся до Трейвіса, звузив очі й промовив:
– Якщо той пес гнатиметься за мною…
– Не буде, – перебив Трейвіс. – Можете продовжувати бігти. Він не потурбує вас.
Чоловік, озираючись, повільно побіг у бік найближчого виходу. За якийсь час він зник.
На лавці Ейнштейн влігся на живіт, поклавши голову жінці на коліна.
– Ви йому точно сподобалися, – сказав Трейвіс.
Не піднімаючи голови і гладячи Ейнштейна однією рукою, Нора відповіла:
– Чудовий пес.
– Я знайшов його вчора.
Нора