зубами… Відколи у Святій Землі10 його було поранено сарацинською шаблею, геть утратив терпець, а що вже казати про глузд…
– Мені байдуже до хвороб барона Фіц-Олвіна і начхати на його шаленство, – наполягав на своєму сер Аллан, – я хотів би побачитися з ним негайно!
– Про мене, як собі хочете! – сторож знизав плечима і покликав слугу, що пробігав повз: – Агов, Тристане! Який настрій у його світлості?
– Гірше не може бути… – перелякано відповів хлопчина.
– Раджу вам усе ж зачекати, сер Аллан…
– Накажи провести мене до нього негайно, – перервав лицар, – я не чекатиму ні секунди.
Брамник пригнічено перехрестився, дивлячись на постаті лицаря і юного слуги, що видніли вдалині.
Тристан приречено плентався поряд із лицарем, тремтячи як осика, – він дуже радів, що вислизнув із кігтів розлюченого барона, а тепер змушений був знову повертатися до нього, мов до клітки з тигром.
– На вашу милість чекають? – боязко спитав слуга.
– Ні.
– Чи не дозволите ви мені попередити господаря?
– Навіть не намагайся, – сердито відповів лицар.
– Тоді ми загинули, – зітхнув Тристан. – Обидва.
А чернець і Робін Гуд тим часом увійшли до хитромудрого лабіринту з численних переходів, коридорів та сходів, у якому сам юнак неодмінно заблукав би. Але брат Тук чудово орієнтувався і почувався в Ноттінґемському замку, як удома у своєму абатстві. Нарешті трохи самовдоволено, як людина, що має на те право, він постукав у двері невеличкого покою.
– Увійдіть! – почувся мелодійний дівочий голосок.
Гості ввійшли. Щойно гарненька сімнадцятирічна Мод забачила ченця-здорованя, як хутко кинулася до нього, сяючи кокетливою, доброзичливою усмішкою.
«Он воно що! – посміхнувся Робін. – Яка гарнісінька християнка: оченята блищать, коралові вуста горять, як жар, а скільки грайливості – готовий закластися: брат Тук має собі тут найкраще духовне чадо з усіх, яких я будь-коли бачив…»
Метка дівчина хутко накрила стіл, і вони всілися за трапезу. З невинним виглядом наминаючи частунок, Робін одразу помітив, що манерами брат-бенедиктинець не надто нагадує суворого духівника.
– Серед родичів іноді бувають до певної міри близькі й приязні стосунки. І в тому немає нічого непристойного, – зауважив чернець, запихаючи до рота чималий шматок.
– Еге, то ви з міс Мод рідня?
– Авжеж! Мій дід був старшим сином одного з небожів троюрідного брата її двоюрідної бабусі.
– Ну, тоді з родичанням усе зрозуміло… – розсміявся Робін.
Саме в розпалі застілля двері несподівано відчинились, і на порозі постали вартові.
– Ви супутники сера лицаря? – суворо поцікавився начальник варти.
– Так, – спокійно відповів Робін.
– І що з того? – спохмурнів брат Тук.
– Нам наказано провести вас у покої його світлості