відомо про менталітет кіношників: я не можу дозволити, щоб від мене тхнуло «колишньою» або «безробітною» зіркою,— тому я мушу витрачати останнє, що маю, щоб підтримувати шик, хоча насправді мені самотньо й нудно, і — тобі я зізнаюся — страшно.
Гітлер улаштував марш-парад в Австрії, яка радо його зустріла. Моя мати переїхала з дорогого готелю до невеличкого будиночку в Беверлі-Гіллз.
Під час весняних канікул батько передав мене до маминих дбайливих рук. Я не пробула в школі стільки, щоб заслужити відпочинок, але інші учениці його точно заслуговували, тож і мені було надано відпочинок разом із ними.
Тамі не було з нами – мені сказали, що вона знову «поїхала до брата». Я непокоїлася через те, де її ховають цього разу і чи не примусили, як і тоді, вбити свою дитину.
Цими весняними місяцями мама здавалася дуже гарною. Життєрадісна, говірка, цілком захоплена своїм статним Лицарем. Він також перебував у найкращому настрої. Вони весь час сміялися та майстерно грали «у коханців». Але, певно, між ними вже постав хтось іще, бо раз чи два мені було наказано передати Лицареві, що мама пішла на обговорення сценарію, хоча мені було точно відомо, що це неправда. А коли він одного разу зателефонував рано-вранці, мені довелося збрехати, що мама ще не прокинулася, хоча її взагалі не було вдома.
Якось ми з мамою були запрошені на чай до однієї з її подружок. Мені було цікаво: чи існує між мамою та Дороті ді Фрассо щось більше, ніж те, що ми винаймали у неї будинок? Наша графиня, як виявилося, поспішала до Італії, бо поставила собі за мету вбити Муссоліні. Задля цього вона створила нескладний план. Устромивши свіжу цигарку в довгий мундштук зі слонової кістки, графиня послідовно виклала нам свої майбутні дії: виявилося, що це не так уже й складно: треба лише підмішати до їжі дуже подрібнені тигрові вуса, і вони проткнуть усі його нутрощі, немов тисячі тонких голок, після чого він помре від перитоніту в страшних муках.
– Уявляєш, Марлен: його нутрощі перетворяться на решето, все лайно хлине в черевну порожнину – і баста! Смердюча смерть!
Повернувшись до Риму, вона планувала влаштувати вечірку, запросити на неї усіх своїх титулованих італійських друзів і вручити кожному з них пінцет – щоб вони вирушили на пошуки скарбу, тобто тигрових вусів.
– Але ж, люба моя, навіть коли їх подрібнять, як ти зможеш підмішати їх у їжу Муссоліні? – запитала мама, перебуваючи у захваті від сміливості подруги.
Наша елегантна вбивця захихотіла:
– Дурненька! Саме це – найпростіше!
Мама закинула голову і розреготалася.
Ми просиділи у графині весь день: обговорювали деталі, планували обставини смерті Муссоліні. Нарешті дійшли згоди: оскільки у римському зоопарку залишилося тільки два шолудиві тигри, ді Фрассо мусить негайно летіти туди, щоб устигнути відрізати їм вуса, поки вони не померли та не опинилися на смітнику. Ми ж, зі свого боку, погодились допомогти поваленню тирана іншим чином: нам належало взяти її афганського