надмірно гламурною, розшитою міріадами крихітних блискіток та увішаною величезними тюлевими бантами.
– Тревісе… після того, як ти пошив цю сукню… чи залишилося у тебе хоча б скількись тюлю? Я знаю, вона обожнює бантики, але чи ти не перестарався… трішечки?
Тревіс захихотів:
– Ох, Марлен, як мені тебе бракувало! Ти так влучно про все кажеш! Додаючи сюди кожний наступний бант, я тільки й робив, що думав, як же тобі це буде огидно!
– Ти мав рацію! Поки усвідомлюєш, що створюєш жахіття,– з тобою все гаразд. Але коли починаєш шити одяг у стилі Оррі-Келлі[3], от тоді я турбуюся через тебе. Ти бачив, що Адріан нап’яв на Кроуфорд? Я бачила фото: суцільний бісер – наче друга шкіра! Яка робота! Дивовижно! Але на ній – з її стегнами – така сукня виглядає просто вульгарно! Але втім, на Кроуфорд усе, що завгодно, виглядатиме вульгарно. Любіч тобі розповів, що треба зробити для картини… чи це знову порожні балачки про стрічку, яку ніколи не буде зроблено?
– Марлен… хіба ти не отримала сценарій? Він мав бути в тебе одразу, відколи ти опинилася у Нью-Йорку.
– Я дала його почитати Кліфтону Веббу. Бо знала, що, поки ми доїдемо, Любіч усе переробить, навіть якщо автором сценарію призначено не його. Знаю лише, що героїня, здається, дружина англійського лорда,– тому перш за все нам буде потрібна шифонова блузка із рюшами навколо шиї та зап’ястків, а до неї – дуже простий чорний оксамитовий костюм та гарні туфлі на тонких підборах… А ще – білі лайкові рукавички, мінімум прикрас і дуже спокійне обличчя. Це легко знайти, і я все це маю. Нам навіть нічого не доведеться вигадувати. А що там «інший герой»? Він хто? І хто його гратиме?
– Мелвін Дуглас. Він талановитий комік, але, як на мене, романтичні сцени зовсім не для нього. У ньому немає чарівності, сексапільності – нема на що дивитися.
– Тобто між Гербертом Маршаллом та цим Дугласом очікується поява вишукано сексуальної Дітріх? Дивовижно! Востаннє, коли я грала дружину Маршалла, я принаймні мала Кері Ґранта, на якого могла залишити «чоловіка». А зараз що – якась амеба?
Вона підвелася. Мені спало на думку, що вона нарешті вирішила познайомитися зі сценарієм до свого наступного фільму – «Янгол».
Екзотичні пташки, як і раніше, сиділи на своїх срібних гілочках, дзеркала, як і раніше, виблискували, пантери підкрадалися, гарденії буяли, і загалом особняк ді Фрассо зустрів нас точнісінько таким, як ми його залишили. Навіть афганський хорт досі робив стійку на якусь незриму здобич у тіні магнолій, немов так і простояв увесь рік.
Помінялися лише коханці – все інше було таким, ніби востаннє ми тут були не пізніше тижня тому. Наш Лицар, природжений хамелеон, начепив вираз, з якого будь-кому було ясно: привабливий англофіл повернувся до рідної Південної Каліфорнії. Виблискуючи славнозвісною посмішкою, успадкованою від предків, із чудовим тілом бронзового кольору, він мав дуже гарний вигляд у нашому басейні. Ми готували яловичий бульйон для Герберта Маршалла та Джорджа Рафта, гуляш для Любіча,