від видавництва «Яуза», 2004. І – Леопольд Треппер «Високі ставки», Москва, «Политиздат», 1990. Перро французькою буде Gilles Perrault, до речі. Але французького джерела немає в мережі, а російською – ось, будь ласка. Перша книга – розповідь про життя Треппера, друга – його власні мемуари. Спогадам розвідника, який усе життя брехав про себе, очевидно, не можна довіряти. Проте написана книжка пречудово читається – не відірватись.
Треппер не зізнається, що входив до складу нашої групи. Він стверджує, що тільки дружив з одним із її учасників. Однак, судячи з тексту, – знав надто багато для сторонньої людини. Його немає в списку засуджених, бо саме в той час, коли їх схопили, він забажав подорожувати й вирушив до Москви. Його приятель Альтер Стром (Штром в іншій транскрипції) був засуджений і провів три роки у французькій в’язниці. Після звільнення він теж вибрався до Москви і прийшов до Треппера, який зовсім випадково не мав стосунку до шпигунської мережі, щоб попросити його з’ясувати, хто їх зрадив. Група підозрювала, що винен був редактор «Юманіте» Рік’є, але Стром вважав, що це хтось інший. Кого ж іще просити розібратися, коли не друга, який не має уявлення про їхню роботу.
Треппер мусить повернутися на місце подій. Звісна річ, молода Радянська республіка забезпечує хлопця, ніяк не пов’язаного зі шпигунством, підробним паспортом і переправляє до Парижа. Там він зустрічається з адвокатами «робкорівського процесу» Ферручі й Андре Філіпом. Разом вони знаходять зрадника. Рік’є чистий, компартія чиста, «Юманіте» чиста, всі плачуть від щастя. Винуватець – «голландський єврей, колишній керівник радянської розвідувальної мережі в Сполучених Штатах».
Відкриваємо список групи, складений французькою поліцією. Жодного голландця. Є один з Іст-Оранжа – непогане ключове слово. І хто це? Світц, Роберт Ґордон Світц. Працював і на радянську розвідку, і на ФБР.
Як вона й сказала Ніколя вже на початку!
А Треппер не просто висунув гіпотезу, а й привіз до Москви стос документів – «фотокопії листів, якими обмінювались голландець-зрадник і американський військовий аташе в Парижі».
Після чого доля знову закинула Треппера в Європу. Знов-таки «з ласки долі» він став шефом підрозділу радянської розвідки, діяв у Західній Європі під час Другої світової війни.
Отже, список літератури й витяги – у додатку. До речі, за першу частину роботи мені ще не заплатили.
Так, написав у посланні-відповіді Ніколя, страшенно цікаво! Дякую, Наталі, я прочитаю все уважно наступного дня. Я, звичайно, знаю книгу Перро, але маю перечитати її. Справді, «наша група» називалась «робкорами». Що ж до Треппера, не думаю, що він із ними якось пов’язаний. Наскільки я пам’ятаю, він став поважною персоною в часи Другої світової. Я попрошу Валерія Петровича прискорити виплати. Як ви розумієте, у фінансову частину я не втручаюсь.
Нема проблем, жодного клопоту.
Отже, він знав, що це наші друзі – «робкори». І «робкори» – це наші друзі. То чому було не сказати їй? Неуважність чи перевірка її здібностей? Нехай сама