сучасній медицині невідомо. Можливість завагітніти – з розряду наукової фантастики, травма була дуже серйозною. Так думають деякі мої колеги, але я не буду настільки категоричний. Чудеса в медицині іноді відбуваються, але саме – чудеса.
Останній іспит був зданий. Ганна Микитівна, товста до неподобства стара жінка, не поспішаючи виводила мені в заліковій книжці «відмінно», хоча відповідала я на слабеньку четвірку. Наш відмінник і найрозумніший у групі хлопець наївно обурився:
– За що «відмінно»? Я б і трійки не поставив!
Викладачка не поспішаючи підняла на нього очі в немодній оправі з товстими лінзами і сказала з легким нальотом жалю:
– Який ти, Федько, ще дрімучий. Лізі зараз потрібні позитивні емоції, як повітря, потрібні. А ти, Лізо, зайди потім до мене на кафедру, обговоримо деякі питання.
Я кивнула й вискочила за двері. Ганна Микитівна була вимогливим викладачем, мало хто в неї одержував на іспитах вище «трійки», до її практичних готувалися загодя, трохи не цілодобово. Вона вимагала чіткості у формулюваннях, аналітичного мислення й зібраності, працьовитості й природного розуму – одним словом, тих якостей, яких моїм однокурсникам завжди бракувало. І раптом такий королівський подарунок! Уперше з такою легкістю я отримала «відмінно».
Я сиділа на підвіконні біля дверей кафедри, коли почулося важке шаркання, з-за повороту випливала Ганна Микитівна, повільно несла своє величезне тіло. Я миттєво зіскочила й витягнулася, немов по команді «струнко». Жінка вказала мені на двері кафедри, пошарила у безрозмірній сумці, нарешті, не поспішаючи відчинила двері й першою пройшла до кабінету.
– Сідай, Лізо, і послухай уважно, дівчинко, що я тобі скажу.
Викладачка сіла за робочий стіл, завалений теками, книгами, брошурами, писаними аркушами, і вказала мені на стілець поруч. Я сіла дуже близько. І раптом подумала: якби не хвороблива повнота, вона була б дуже гарною жінкою, навіть незважаючи на вік.
– Не знаю, Лізо, чи варто тобі залишатися в нашому інституті. Скандал гучний, на все місто, сама знаєш.
– Я ні в чому не винувата…
– Я певна, що ні в чому, інакше й розмови цієї не було б. Мені здається, тобі краще поїхати звідси, безпечніше буде, від гріха подалі.
Я не очікувала такого повороту:
– Кинути інститут, навчання?
– Не кинути, хіба я сказала – кинути? А перевестися до Києва, навіть на інший, більш підходящий для тебе факультет. За літо підготуєшся й здаси кілька профільних предметів, зате й перспективи після закінчення інституту будуть кращими, ти зможеш працювати не тільки в школі. Біжи, Лізо, не замислюючись, з нашої провінції, тут тобі спокійно жити не дадуть.
– Хто ж мене туди візьме, в інший інститут?
– Я за тобою давно спостерігаю, ще з першого курсу. Це зараз ти трохи розслабилася. Я все розумію: молодість, гормони грають, ще й ситуація, що склалася, не на твою користь. А в мене рідна сестра деканом там, кількох ледарів відрахували,