Найкраще – зеленими смарагдами. Але – і прозорі діаманти згодяться. Криваві рубіни – теж у ціні тримаються. А головне – щоб камінці були не надто великі, розміром з горошину. Зрозумів? А то – намрієш собі алмазів розміром з буряк – потім продавати замордуєшся… Повновісні золоті монети теж годяться, але камінчики краще…
– На яку мару мені стільки самоцвітів? – здивувався хлопець. – Я ж навіть сережку у вусі не ношу, хоч і одинак. Та й персні особливо не поважаю. А з Ривки – і дюжини брязкалець вистачить… Не ікона.
– Ось, коли роздобудеш, про що кажу, – щоб зайвим словом не сполохати удачу, відцурався Іцхак, – тоді і розтлумачу. Залишишся собі задоволений. Можеш мені повірити…
Хотів Тарас заперечити, що хороша зброя, кінська збруя і рицарський обладунок набагато цінніші за усілякі бабські цяцьки, але саме в цей час з позаду корчми донісся притлумлений зойк.
– Допом… умг… ммм…
Але навіть цих кількох звуків вистачило, щоб упізнати голос. Кричала Ребекка.
Одним порухом відсунувши убік миршавого Іцхака, що стояв на дорозі, Тарас метнувся на допомогу нареченій, перестрибуючи через розкидані по жидівському дворі ночви, лопати, мотики та інший сільський реманент, в такій кількості, наче їх навмисне збирали по всій Михайлівці, щоб тут зробити безлад.
Звернувши за ріг будинку, Куниця побачив картину, котра не вимагала додаткових пояснень: незнайомий чоловік, з компанії новоприбулих «купців», однією рукою притискав до стіни Ребекку, тримаючи дівчину за горло, а другою – хазяйновито задирав догори поділ спідниці. Ребекка несамовито пручалася, звиваючись в’юном, але порадити з набагато дужчим нападником не могла.
Підскочивши збоку до нахаби, Куниця вліпив йому такого стусана, що той похитнувся і відпустив дівчину. Але досить швидко прийшов до тями. Незнайомий драгун з аксельбантом вахмістра на плечі по-котячому м’яко відскочив убік, спритно розвернувся всім тілом, пригнувся і потягнув з піхов карабелю.
– Допоможіть, вбивають! – Ребекка заволала навіть голосніше ніж до цього. Тепер від страху за Тараса. Але молодик лише глузливо посміхнувся і, в свою чергу, оголив шаблю.
Два погляди схрестилися на коротку мить, а потім клинки з глухим тріском вдарилися один в одного. Деякий час воїни намагалися потиснути вниз зброю супротивника, але безуспішно – обидва були однаково сильні в руках. Потім драгун зробив швидкий крок назад і наніс не менш стрімкий обманний випад у голову, з переведенням удару на нижчий рівень.
Тарас відбив…
Ще один крок вбік і затяжний хитрий фінт з довгим уколом, немов у руці драгуна була не важка карабеля, а тонка іспанська шпага. Але, незважаючи на всі ці виверти, Куниця з легкістю ухилився і навіть зміг контратакувати. Безуспішно, але досить ефектно. Гостре лезо свиснуло над самою маківкою вахмістра, що в останню мить встиг підсісти під удар.
– Дзинь!
У наступну мить Тарас кінчиком шаблі відвів вбік важчий клинок супротивника,