розчахнулися навстіж, і на поріг вийшов високий, широкоплечий парубок, одягнений скоріше як заможний міщанин, аніж козак. Тим паче, запорожець. Тримаючи в руках важкий запірний брус…
– Хо-хо… – реготнув Босоркун. – Щастить тобі, ага. Відбірний супротивник трапився. Якою зброєю боротися будеш, шановний воїне? Голоблею? А-а! Я знаю! Переможе той, хто довше і голосніше читатиме молитви!
Степан мирно посміхнувся у відповідь і відставив брус убік. Ось тільки очі його при цьому дивилися так гостро, що чорт мимоволі ступив крок назад.
Розлютившись на себе за виявлену слабкість, Босоркун демонстративно плюнув на освячену землю і прошипів:
– Гаразд, козаче! Як ви один одному будете тельбухи випускати… в славу своїх небесних покровителів, мені без різниці. Хоч залоскочіть супротивника на смерть. Але мені потрібна наречена Куниці – Ребекка! І я маю отримати її незалежно від того, хто переможе. Тобі зрозуміла умова, чи повторити повільніше?
– Що?! – тепер настала черга Небаби відсахнутися. Тільки не з переляку, а від обурення. – Ах, ти, лайно собаче! Син віслюка і верблюдиці! – скрикнув Степан, хапаючись за шаблю. – Та як ти смієш мені…
– Тихо, козаче! Не треба лаятися… – підвищив голос Босоркун. – Не гарячкуй. А то ляпнеш зайве… – а потім продовжив так, щоб чули тільки Небаба і Кучум: – Юний хан Салах-Гірей у своїй неймовірній милості дав тобі шанс врятувати старих і дітей, що ховаються в церкві, тож, перш ніж знову відкриєш рота, добре подумай: чи вартує іудейка життя усіх тих людей? Одне життя – взамін кількох десятків!
– Тобі не зрозуміти! – не замислюючись ні на мить, відповів Степан. – Нехай ми всі помремо, якщо судилося. Зате душі наші постануть перед Господом не закаляні зрадою та підлістю.
– Щось ти, козаче, надто легко смерть згадуєш, – глузливо хмикнув чорт. – Задумав обманути? І не мрій, не вийде… Махну рукою, нукери миттю двері виб’ють і всіх, як ягнят пов’яжуть… Адже, крім тебе там більше воїнів немає, вірно?
– Це так, – потемнів обличчям Небаба. – Але й ти не вважай себе за наймудрішого. Бо в такому разі Ребекка тобі не дістанеться. Першою її вб’ю. Власноруч!.. І вона мені ще й подякує…
– Дивний ти чоловік… – сіпнув плечем Босоркун, від чого в повітрі виразно запахло прілістю та перегноєм. – Щойно до Раю з чистою совістю збирався, а тепер смертний гріх простісінько в храмі заподіяти готовий…
Чорт пошкріб підборіддя і приступив ближче.
– В очі дивися!
Начебто нічого не змінилося ні в поставі, ні в голосі Рудого Пасічника, але не послухатися його Степан не зміг. А коли заглянув у дихаючий крижаним холодом густий морок зіниць чорта, то зблід і мимоволі перехрестився.
– Побачив, – задоволено кивнув той. – Значить, розумієш, що з мертвою дівчиною мені ще простіше впоратися… Твоя впертість тільки погіршує все. Змирися, козаче. Є в цьому світі багато такого, що не за нашим бажанням чи розумінням влаштовано. І не підвладного нашій волі.
Небаба знову перехрестився, але не відповів. Чародійським поглядом він побачив навіть