Втім, ви слушно сопете носом, пане козак – вони не люди, а тому шляхетно вести себе не вміють. А найняти посередника – кебети немає. Тож я не буду питати занадто багато, скажіть лише – ця, ммм… річ справді така цінна?
– Так.
– Спасибі… Чорт, який всю цю метушню затіяв, теж так казав. І мав надію виміняти цю коштовність на Ребекку. Ви можете не повірити, але нечистий вважає, що моя дівчинка достатньо цінна для такого ґешефту? До речі, я хочу поцікавитися: ви би теж погодилися на обмін?
Тарас похмуро промовчав. Ребекку він кохав усім серцем, але віддати за її життя штандарт архістратига Ми-хаїла, навіть якщо б реліквія була у нього, напевно, не зміг би.
– Так, так… – старіючи просто на очах, кивнув Іц-хак. – Ісус, коли піднімався на Голгофу, про рідних теж не надто думав… От і побратим ваш, Небаба, напевно, так само вирішив. Тому і запропонував чортові взяти його замість Ребекки і нас з Цилею. Обіцяючи, при розмові з вами, підтвердити, що вся наша сім’я вціліла тільки завдяки заступництву нечистого. Гідна людина… Я про побратима вашого, якщо ви не зрозуміли…
Корчмар помовчав хвильку, а потім додав:
– Я ось про що подумав, Тарасе. Тимофій, звісно, гарне і звучне ім’я, але я був би дуже радий, якби мого першого внука назвали Степаном. Як думаєш, Ребекка не стане заперечувати?
Куниця заспокійливо обійняв схвильованого тестя за плечі.
– Не переймайтеся. Все буде добре. І зі Степаном, і з ґешефтом… Я зараз відлучуся на деякий час. Мене отаман зі звісткою чекає. Йому там ще з татарами треба усе до кінця залагодити. Але скоро повернуся, обіцяю. Тоді й обговоримо всі справи, нічого не приховуючи. Нікуди не йдіть, чекайте мене тут. І ніякого чорта більше не бійтеся. Ні рогатого, ні безрогого.
– Ми почекаємо… Тут хоч і не синагога, але теж цілком затишно і спокійно. І, якщо доведеться вмирати, – все краще, ніж у корчмі чи борделі. Хоча, скажу вам по секрету, доводилося знати кількох дуже пристойних людей, які могли б з цим не погодитися. Так, так… Адже люди самі ніколи не знають до ладу: чого хочуть насправді.
Іцхак довірливо заглянув Тарасу в очі і знову змінив тему.
– Я ось ще що наостанок сказати мушу… Ти собі потім подумай трохи. І з батьком порадься… Якщо господар все одно знає, де його річ, – чи не краще самим віддати?.. За пристойну винагороду, звичайно. І якщо немає свідків, які б прямо вказували на вашу з Тимофієм причетність до… еее… знахідки, то взагалі немає про що турбуватися. Все буде вкрай пристойно і гарно, запевняю вас. Ґешефт, як ґешефт. Не ви перші і не ви останні продаєте краде… себто, я хотів сказати, повертаєте знайдене. Хочете, я сам про все домовлюся, і навіть гроші за вас перерахую… Чи що там за оплату належиться. Подумайте… Іцхак злого не порадить.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить