людей із ліхтарями та зарядженими мушкетами вибігали з будинків поглянути, що відбувається. Але їхні пошуки були даремними. Однак наступного ранку в крижаних заметах біля південних опор Великого мосту, між довгим доком і винокурнею Еббота, знайшли оголене тіло величезного м’язистого чоловіка, що стало темою для нескінченних здогадів і таємних балачок. Шепотілася не стільки молодь, скільки люди старшого покоління, бо замерзле обличчя з виряченими від жаху очима пробудило спогади у міських старійшин. Люди похилого віку, тремтячи від страху, обмінювались швидкими зауваженнями: в застиглих спотворених рисах вгадувалася схожість (хоча це було цілком неймовірно!) з чоловіком, котрий помер десь п’ятдесят років тому!
Ізра Віден був серед тих, хто виявив тіло: він пригадав, як шалено гавкали собаки минулої ночі в будинках уздовж Вейбоссет-стрит і мосту біля доків, звідки лунали зойки. Він немов очікував чогось незвичайного, тому й не здивувався, побачивши на снігу цікаві сліди там, де закінчувався житловий район і вулиця переходила в дорогу на Потуксет. Тіло оголеного велета переслідували собаки і кілька людей, узутих у чоботи; можна було також помітити сліди собак та їхніх господарів, що повертаються. Мабуть, вони відмовилися від переслідування, не бажаючи занадто близько підходити до міста. Віден зловісно всміхнувся, і, наміряючись довести справу до кінця, пройшов цими слідами до місця, звідки ті починалися. Як він і мізкував, це була потуксетська ферма Джозефа Карвена.
Ізра багато би дав за те, щоб подвір’я перед будинком було не так сильно затоптане. Але він не хотів нишпорити біля ферми посеред білого дня, виказуючи свою зацікавленість. Доктор Бовен, котрому Віден поквапився оповісти про побачене, провів розтин дивного трупа та виявив аномалії, які загнали його в глухий кут. Органи травлення гіганта перебували в зародковому стані: шлунок і кишечник виглядали так, ніби він ні разу не їв, шкіра нагадувала товсту та водночас пухку ряднину – явище, яке лікар ніяк не міг пояснити. Перебуваючи під враженням чуток, які розпускали старигані про те, що труп, як дві краплі води, схожий на давно померлого коваля Деніела Ґріна, чий правнук Аарон Гоппін працював лоцманом на одному з кораблів, що належали Карвену, Віден, немов між іншим, узявся розпитувати людей, де саме поховали Ґріна. Тієї ж ночі група з п’ятьох осіб вирушила на занедбане північне кладовище, що навпроти Герренденс-лейн, і розкопала могилу. Як вони й очікували, вона була порожня.
Усіх листонош міста попередили затримувати кореспонденцію, адресовану Джозефу Карвену. Незадовго до того, як знайшли оголене тіло невідомого, капітану Метьюсону переслали адресований Карвенові лист із Салема від якогось Джедедії Орна, який змусив задуматися всіх, хто брав участь у змові проти Карвена. Ось уривок із цього листа, переписаний і збережений у приватному родинному архіві, в якому його знайшов Чарльз Вард:
«Мені завдає неабиякої насолоди звістка, що Ви продовжуєте свої студії Стародавніх