до них, передався невимовний страх, який запечатав їхні вуста. Вони майже нічого не розповідали. Отже, щоденник Еліза-ра Сміта є єдиною пам’яткою, що залишилася після нічного походу озброєного загону, який вийшов із шинку «Золотий лев» весняної зоряної ночі.
Однак Чарльз Вард знайшов непрямі згадки про цю вилазку в листах Феннерів, які виявив у Нью-Лондоні, де, як він знав, жила інша гілка цього роду. Цілком імовірно, що по-туксетські Феннери, з чийого будинку було видно приречену ферму, помітили, як туди зайшли групи озброєних людей, ясно чули скажений гавкіт собак Карвена, за яким почувся пронизливий свисток – сигнал до штурму.
Після свистка з кам’яної будівлі на подвір’ї ферми до неба знову вирвався яскравий промінчик світла, й одразу ж після швидкої трелі другого сигналу, яка кликала всі групи на приступ, почувся слабкий розсип пострілів із мушкетів, майже заглушений жахливим воланням і гарчанням. Жодними описами не можна передати весь жах цього лементу, Люк Феннер писав, що його мати втратила свідомість, почувши цей звук. Потім зойк повторився трохи тихіше, супроводжуваний глухими пострілами з рушниць і мушкетів, а затим – оглушливим вибухом, що пролунав із боку річки. Приблизно за годину після цього собаки стали гавкати, немов чимось налякані. Почувся глухий підземний гул, і підлога в будинку затремтіла так, що похитнулися свічки, які стояли на дошці коминка.
Відчувся міцний запах сірки, і в цей час батько Люка Феннера зронив, буцімто чув третій сигнал, що кликав на поміч (хоча інші члени сім’ї нічого не помітили). Знову пролунали залпи з мушкетів, і їх супроводжували глухі гортанні вигуки, не такі пронизливі, як раніше, але ще жахливіші. Це було щось на кшталт зловісного булькання або кашлю: вааааррррр-р’вааагррр – тож назвати ці звуки криком можна було лише тому, що вони тривали нескінченно, і все це було важче витримувати, ніж будь-який найгучніший зойк.
Потім звідти, де розташована ферма Карвена, раптом вирвалася величезна палаюча постать, і почувся відчайдушний лемент уражених страхом людей.
Затріщали мушкети, і постать упала на землю. Але за нею з’явився другий, охоплений полум’ям примарний силует. В оглушливому гаморі заледве можна було розрізнити людські голоси. Феннер писав, що він зміг розчути лише кілька слів, кинутих у жахові гарячкової спроби порятунку: «Всемогутній, захисти паству твою!»
Після кількох пострілів упала й друга палаюча постать. Після цього настала тиша, яка тривала приблизно три чверті години. Потім маленький Артур Феннер, молодший брат Люка, вигукнув, що він бачить здалеку, як від проклятої ферми підіймається до зірок червона імла. Це помітив лише малюк, але Люк зазначив багатозначний збіг: у цю мить троє кішок, які перебували в кімнаті, наїжачилися від страху, шерсть у них стала дибки на спинах.
За п’ять хвилин подув крижаний вітер, і повітря наповнилося таким нестерпним смородом, що лише свіжий морський бриз не дав його відчути групі нападників (що перебували на березі)