Ця обставина може бути сприятливою для нас, може таїти в собі небезпеку для нас і може також не бути пов’язаною з якимись наслідками для нас. Поки що ми про це нічого не знаємо. Нехай йолопи-спостерігачі відмахуються від усього цього, як від того, що не є суттєвим. Кожен, хто, як і я, наділений все ж дещицею гострого розуму, має збагнути, що можливості, приховані у Всесвіті, не обмежені нічим і що розумніший за всіх той, хто завжди готовий до непередбачуваного. Ось наочний приклад: хто може довести, що таємнича епідемія, що спалахнула серед тубільних племен Суматри (про це повідомило те саме число вашої газети), не пов’язана з передбачуваною мною космічною зміною, на яку, можливо, саме ці народи реагують легше, ніж європейці? На це запитання не можна наразі відповісти ні ствердно, ні заперечно. Проте той, хто не може втямити, що це в науковому сенсі можливо, є справжнім невиправним телепнем.
З найглибшою пошаною,
Джордж Едвард Челленджер, Ротерфілд».
– Але ж лист справді надзвичайно хвилюючий! – задумався МакАрдл і встромив цигарку в довгу скляну рурку, що слугувала йому мундштуком. – Якої ви думки щодо цього, пане Мелоун?
– На свій сором, мушу зізнатися, що нічогісінько не знав про це суперечливе питання. Що таке, передусім, ті фраунгоферові лінії?
МакАрдла в цьому просвітив редактор нашого наукового відділу, тому він витягнув із шухляди дві розцяцьковані спектральні стрічки, вельми схожі на ті, якими прикрашають свої кепі молоді фертики з крикетних клубів. МакАрдл показав мені чорні лінії, що перетинали паралельно ряди барв – червоної, оранжевої, жовтої, зеленої, блакитної, синьої та бузкової.
– Ось ці темні смуги й називають фраунгоферовими лініями, – витлумачив він. – Всі кольори загалом – це є світло. А будь-яке світло, дроблячись крізь призму, дає ці кольори – і до того ж завжди одні й ті ж. Отже, справа не в кольорах. Визначальне значення мають лінії, бо вони змінюються залежно від того, яке тіло випромінює світло. Ці лінії, зазвичай дуже чіткі, останнього тижня розмилися, й астрономи не можуть порозумітися щодо причини цього явища. Ось вам світлина цих розмитих ліній. Завтра вона з’явиться в нашому виданні. Досі публіка цим не цікавилася, але тепер, як мені здається, вона збуджена під впливом листа Челленджера в «Таймсі».
– А до чого тут Суматра?
– Авжеж, відстань і справді завелика від розмитих у спектрі ліній до хворих тубільців на Суматрі. Але Челленджер уже довів нам якось, що його твердження мають ґрунт під собою. До цього долучається ще й те, що, згідно зі щойно отриманою із Сінгапуру телеграмою, раптово згасли маяки в Зондській протоці. Внаслідок цього там, певна річ, одразу ж сіли на мілину два кораблі. Все це вкупі слугуватиме вам, у будь-якому разі, достатнім матеріалом для інтерв’ю з Челленджером. І якщо ви у нього справді щось вивідаєте, надішліть нам стовпчик для вранішнього випуску.
Я попрощався з МакАрдлом. На сходах почув, як у приймальні називали моє