убивають старих і немічних, в яких ані крадій-ство, ані рабство в нікого не викликає докорів сумління. Етнологія та антропологія рясніють прикладами такого роду. Але щоб переконатися в цьому факті, не потрібно глибоких знань і далеких подорожей – достатньо відкрити очі й поспостерігати довкола себе. Охоплений своїми ідеями анархіст без вагання кидає бомбу в будівлю законодавчого органу і цілком переконаний, що здійснив чин, за який майбутні покоління його прославлятимуть. В Європі є люди, котрі без найменшого вагання використовують складне становище ближнього, збагачуючись його працею, а зробивши його передчасно калікою, висунувши надто високі вимоги, віддають його на поталу злиднів і голодної смерті. Не бракує і серед «порядних» людей тих, хто позбавляє жінок і дітей опікуна та годувальника, коли той не може оплатити суму, котру програв у карти, бо так наказує «честь», а сумління мовчить. Яка безодня відділяє їх від тих, котрі мають стільки моральної сили пробачати від щирого серця тому, хто їх ображає чи обмовляє, справедливо ділитися прибутком з тими, хто їм допоміг отримати його, і щоб радше погодилися бути покривдженими, аніж кривдити інших? Справді, в моральних поглядах серед нас самих виникають суперечності не менші, ніж між англійцем, який побожно святкує неділю, та негром-канібалом. І де ж тут шукати загальнообов’язкової та усіма визнаної етичної норми? Де ж є моральний закон, який би керував людством? Нічого, окрім індивідуальних уподобань, окрім спільних, освячених народом або кастою, звичаєм і традицією, правил поведінки, яким не можна чинити опір, не накликаючи на себе різноманітні неприємності, і за те їх поважають.
Оце наслідки, які, на думку еволюціоністів, випливають із порівняння їхньої теорії з фактами буденного життя. І ці наслідки важливі не стільки з теоретичного погляду, скільки з практичного, бо вони прирівнюються, по суті справи, до етичної анархії. Кому не до вподоби моральні приписи, на яких він виховувався та зростав, тому легко може видатися, що, проголошуючи відмінний моральний погляд, стає апостолом етики майбутнього. І не вважатиметься злочинцем, а генієм, і не забракне йому ані послідовників, ані теорій, які приглушуватимуть голос його сумління. Такі ситуації трапляються щоденно.
Дилема видається неминучою: потрібно або відмовитися від теорії еволюції, вважаючи її хибною, або зректися обов’язкової для всіх людей етики, вважаючи її марновірством і забобоном.
Спартанцям їхнє сумління вказувало, що вбиваючи слабких дітей, вони вчиняють добре; нам же сумління говорить, що кожен, хто свідомо стає причиною смерті дитини, чинить негідно. Ось це – сам факт, без додавання яких-небудь розмірковувань. Отож, які слід зробити висновки з цього факту? Не бажаючи наперед перебільшити справи, належить бути обережним. Сам по собі наведений факт не наштовхує нас на жодні висновки, бо тільки знаючи більше фактів, ми можемо поєднати їх у загальне твердження, що один і той самий вчинок одні вважають поганим, а інші – добрим. Але й оце