Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого. І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать».
Літописець продовжує свою розповідь: «І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: “Ми – купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас” Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: “Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. – І [тут] винесли Ігоря. – А се – син Рюриків” І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи. А Дірова могила – за святою Ориною».
Олег, чиї руки були заплямовані кров’ю ні в чому не винних князів, увійшов в місто як переможець. Городяни, нажахані його злом і численним військом, визнали в ньому свого законного князя. «І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: “Хай буде се мати городам руським”. І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися Руссю».
Для істориків стало традицією вважати захоплення Києва Олегом у 882 р. датою заснування держави Русь, оскільки в руках Олега виявилися землі новгородських слов’ян і дніпровських полян. Сам же Київ, «мати городам руським», розташовувався на судноплавному Дніпрі, у центрі східнослов’янських племен. Князь, володіючи Києвом, отримував можливість контролювати торгівлю півночі з півднем, заходу зі сходом і здійснювати військові, часто грабіжницькі походи на сусідні племена і віддалені країни. (Період в історії Русі з 882 р. до середини XII ст. історики називатимуть Давньоруською державою, або Київською Руссю.)
Літописець про правління Олега оповідає стисло, коротко повідомляючи, що він здійснив кілька походів на слов’янські племена й примусив їх, де силою, де погрозами, платити данину Києву.
Почав він 883 р. з древлян, наступного року пішов на сіверян, потім майже двадцять років пішло на підкорення дулібів, хорватів і тиверців, але кривичів підкорити не вдалося. Відвідування Олега говорять про те, що землі східних слов’ян в той час мали досить слабкі політичні та економічні зв’язки як з Києвом, так і між собою. Втім, у той період це характерно було і для багатьох країн Європи. Але до 1991 р. у жодного з істориків не з’являлося сумнівів, що у всіх слов’янських племен, які входили до складу Давньоруської держави, була одна мова, одні (язичницькі) вірування і що вони були одним народом. Що ж стосується варязького елемента в Київській державі, то більшість варягів асимілювалася, а решта, прослуживши кілька років у київського князя, відправлялася служити до Візантії, а в деяких випадках поверталася на історичну батьківщину. Але в варязькому походженні князівської династії мало хто сумнівався.
Зараз