й онука священиків, жителька Чернігова, обрала для себе (як тоді говорили) місцем служби село Піски Ново-Басанського повіту. Саме вона вчила усіх школяриків не лише читати й писати, а й малювати, грати в шкільному театрі, співати в хорі. Вона віддала тим пісківським дітям усе своє серце. Саме вона підказала Тичинам, яким чином вони можуть дати своїм дітям освіту. Серафима Миколаївна, як можна судити зі спогадів її учня Павла Тичини, була послідовницею педагогічних принципів великого вітчизняного «на-вчителя учителів» К. Д. Ушинського. Її уроки збуджували уяву учнів, її розповіді були образні… Вона не перевантажувала дитячих мізків надмірною кількістю інформації – вона навчала ці мізки працювати, привчала учнів до систематичної роботи, постійного бажання пізнавати світ…
Багато чого з уроків учительки навіки сонячним блиском залишилося в пам’яті Павла Тичини. У спогадах про своє дитинство Тичина напише: «…моя вчителька, вона – із найдорожчих і найближчих для мене людей…»
Не обмежуючись програмою сільської початкової школи, Серафима Миколаївна проводила для учнів позаурочну роботу, де розглядались питання з історії України, української мови, влаштовувала репетиції дитячого хору. С. Морачевська за власні кошти створила шкільну бібліотеку, де були твори українських письменників. Обла-штувати шкільну бібліотеку, складати бібліотечний каталог їй допомагав Павло. У бібліотеці він прочитав десятки цікавих книжок українських авторів.
Серафима Миколаївна Морачевська помітила і належно оцінила неабиякі вокальні дані, абсолютний музичний слух, феноменальну пам’ять дякового сина. Вона пробудила в майбутнього поета любов до книги, до рідного слова, музики, навчила нотної грамоти. За добре навчання вона подарувала Павлові «Байки» Леоніда Глібова, оповідання Марії Загірньої (Грінченко) про шахтарів – «Під землею». Помітивши його гарні вокальні здібності, взяла до дитячого хору: «Які це були прекрасні для мене хвилини! Ми співали там українських та російських пісень. Серафима Миколаївна показувала нам ноти, учила по них співати, і я, ще не розуміючи змісту цих значків, з гордістю тримав ноти в руках і прислухався до пояснень улюбленої своєї учительки».
С. Морачевська порадила батькам віддати Павла в один із монастирських хорів Чернігова. Крім того, дітей у хорах також учили. Оскільки інших можливостей дати синові освіту Тичини не мали, вони прислухалися до поради вчительки. Батько, який бачив, як тягнеться син до знань, але через нестатки не міг послати його вчитися далі, віддає 9-річного Павла до хору одного з чернігівських монастирів.
Ставши навіть академіком, Павло Тичина завжди допомагав своїй першій вчительці – і придбати вугілля на зиму, і висилав їй ліки, книги, продукти, аргументуючи свої турботи не безгрошів’ям Серафими Миколаївни, а тим, що їй важко самій ходити в місто, тому колишні учні повинні їй допомагати, а в останні свої роки узявся й за написання поеми, яку присвятив першій учительці. На жаль, поема «Серафима Морачевська» залишилася незавершеною.
У