татарських набігів. Насамперед це було зумовлено розташуванням ханства, яке стало своєрідним плацдармом для мусульманської експансії у глиб Європи.
Хаджі I Ґерай, засновник Кримського ханства
До складу Кримського ханства, окрім самого Криму, входили степи на північ від Перекопу, а також частина нижньої течії Дніпра. З часом до ханства була приєднана частина Кубані. Відомо також, що кримські хани отримали у подарунок від турецького султана частину Бессарабії. Менглі-Ґерай, який прийшов до влади у 1475 році, зміцнив кордони держави. За наказом хана була збудована фортеця Перекоп. Побудували місто Очаків, а столицею ханства став Бахчисарай. Кримське ханство було поділено на численні улуси, що належали ханським васалам – беям, які мали своїх слуг і невільників. За часів правління Менглі-Ґерая ханство стало досить сильною державою і відігравало значну роль в європейській політиці. Відомо, наприклад, що з Московським князівством Менглі-Ґерай мав союз у боротьбі проти Золотої Орди і Литовського князівства, що, однак, не заважало йому вважати московських князів васалами і вимагати від них щорічної данини.
Ханський палац у Бахчисараї
Від часів Менглі-Ґерая між заселеною територією України і Кримським ханством пролягла пустельна степова смуга, відома як Дике Поле. Саме ця пустеля стала ареною кривавих зіткнень між населенням двох вказаних територій. Однак, незважаючи на ворожнечу, українські козаки і влада Литви, а пізніше Речі Посполитої часто вступали у тимчасові союзи з Кримським ханством.
ВИНИКНЕННЯ КОЗАЦТВА
Центром виникнення козацтва стало Подніпров’я, а саме та його частина, що розташована на південь від Києва. У XIV—XV століттях ці землі належали Київському князівству, а пізніше Київському воєводству Речі Посполитої.
Починаючи з Х століття землі півдня України жили у постійному очікуванні ворожого нападу, як повідомляє нам М. С. Грушевський у своїй праці «Нарис з історії українського народу». Виживання відбувалось у постійній боротьбі з кочовиками. Тож протягом великого проміжку часу мешканці України змушені були поєднувати працю хлібороба і навички воїна.
Слово «козак» має тюркське походження. Його можемо перекласти як «сторож» або «вояк». Такий термін гармонує зі способом життя на прикордонних землях. Як зауважує М. С. Грушевський: «Разом з войовничістю і витривалістю життя на кордоні давало розвиток особистості, відчуттю свободи…»
У XIV столітті територія по обидва боки Дніпра перетворилася на пустку. Єдиними осередками тут залишилися замки з невеликими гарнізонами – Канів, Черкаси, Брацлав, Вінниця, Остер і Чернігів. Поблизу фортець проживали селяни, розташовуючись так, щоб у разі нападу кочовиків мати змогу опинитись під захистом мурів. Усе населення постійно жило у страху, фактично на військовому становищі. Як міщани, так і селяни повинні були мати коней і зброю, брати участь у походах проти татар, відбивати ворожі напади. Як описує літопис XVI століття мешканця прикордонних територій: «…йдучи