«язичницького літописання», яке датують епохою княжіння Олега або Ігоря. Загалом такі пам’ятки прийнято вважати науковою містифікацією. Нині переважна більшість дослідників схиляється до думки, що літописання на Русі бере свій початок з кінця Х сторіччя. Ці давні статті були об’єднані у літописний збірник, який датують 1037—1039 роками, тобто часом княжіння Ярослава Мудрого. Далі з’явилися Новгородський звід 1050 року і два Київських – 1073 і 1095 року відповідно.
Нестор Літописець, автор «Повісті минулих літ» (скульптура М. Антокольського)
На відміну від попередніх документів, «Повість минулих літ» є беззаперечним доказом літописання на Русі, позаяк існує фізично, а не на рівні історичних реконструкцій, згадок і домислів. Літопис пережив три редакції. Перша належить перу Нестора і побачила світ у головному центрі літописання Русі, тобто у Печерському монастирі Києва. Датою її виходу вважають 1113 рік. Втім, слід зауважити, що твір Нестора теж не дійшов до нас у первісному вигляді. Він пережив дві редакції, які були зроблені за наказом князя Володимира Мономаха у 1116 і 1118 роках. Це відбулося не у Печерському монастирі, з яким у князя склалися далеко не кращі стосунки, а у Видубицькому, що його було засновано неподалік від Києва батьком Володимира Мономаха – великим князем Всеволодом Ярославичем. Редактором виступив ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. Однак, спираючись на той факт, що різниця між виходом оригіналу твору і редакціями складає усього кілька років, можемо припустити, що правки князя не мали великого впливу на зміст твору з точки зору історичної науки.
Особливо цінним є те, що Нестор на сторінках свого літопису зміг пов’язати історичні події, які відбувалися на території Київської Русі, з всесвітньою історією, наголосивши на важливості ролі, що її відігравала Русь у розвитку цивілізації. Літописець прославив народ Русі, ґрунтовно дослідив її багатовікову історію і напророчив країні славне майбутнє. «Повість минулих літ» являє собою головне, а у багатьох випадках – єдине джерело з історії східних слов’ян і Київської Русі перших століть нашої ери.
Окрім історичної цінності, «Повість минулих літ» має й високі літературні якості, завдяки яким філологи й літературознавці мають можливість вивчати прадавню українську мову.
«Повість минулих літ» у Радзивіллівському літописі
ПОЯВА ТЕРМІНУ «УКРАЇНА»
Відомо, що у давнину землі від «Сяну до Дону», як поетично іменується наша країна, носили назву Київська Русь. Однак вже у XII сторіччі з’явився термін, який використовується й у наш час. Це відбулось у 1187 році. Саме тоді в Іпатіївському літописі вперше було надруковано слово «Україна»:
«…и плакашася по нем всі переяславци… бе бо князь добр и крепок на рати… и о нем же Украина много постона…»
Ці рядки літопису пов’язані зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який загинув під час походу на половців. Зауважимо, що назва «Україна» зустрічається в Іпатіївському списку не один