почала наздоганяти хлопця.
На світанку хлопець зустрів на шляху бичка. Проте він, мабуть, страждав проносом, бо його задні ноги були забруднені. Хлопець згадав розповідь батька про те, що такі телята, бички і телички наділені чарівними властивостями. Він упіймав бичка і сів на нього верхи. Бичок брикнув задніми ногами і понісся щодуху. Озирнувся хлопець, дивиться – стара залишилась далеко позаду.
Цілий день скакав хлопець на бичкові. Швидко промайнув короткий осінній день. Бичок дуже втомився і біг не так швидко. А тим часом Алмауз Кампир знову почала наздоганяти хлопця. Вона вже випростала свої кістляві руки, випустила кігті і приготувалася схопити його. Аж раптом бичок задер хвіст і голосно випустив вітри. Хмара пари огорнула бичка і хлопця, і вони зникли в ній, наче у густому тумані. Алмауз Кампир збилася з дороги і побігла зовсім в інший бік. А прудкий бичок все біг і біг. Та ось дорога пішла вгору, і, нарешті, бичок зупинився. Хлопець зліз, зняв із себе пояс і хотів прив’язати бичка. Як раптом бичок заговорив людською мовою:
– Ти мене не прив’язуй, я нікуди від тебе не піду. Я буду тепер твоїм товаришем і другом.
Хлопець дуже здивувався і не прив’язав бичка. Він хотів підперезатися поясом, аж раптом намацав у поясній хустці за спиною щось тверде. Тут тільки хлопець згадав, що в хустці у нього зав’язана перепічка, яку мати дала йому в дорогу. Він так зголоднів, що з жадібністю накинувся на їжу і в одну мить з’їв половину перепічки. Утамувавши трохи голод, він загорнув у хустку другу половину перепічки.
Ніч пройшла спокійно. Вранці бичок прокинувся, встав, виставив уперед передні ноги і, вигнувши спину, солодко потягнувся. Потім хвицнув по черзі задніми ногами і пішов по схилу гори пощипати зеленої травиці. А хлопець, втомлений безперервною погонею, все ще лежав відпочиваючи. Тим часом бичок, насолоджуючись соковитою травою, піднімався вище і вище і, нарешті, зайшов на самісіньку вершину. Подивився він вниз і побачив удалині великий палац, оточений зеленим тінистим садом. Кожного року влітку в цей палац приїздив цар зі своєю сім’єю, відпочивав і розважався полюванням в навколишніх горах. Бичок, пощипуючи травичку, почав спускатися вниз, ішов-ішов – і не помітив, як опинився перед самим палацом.
У царської дочки було сорок рабинь-служниць. Усі вони, молоді, гарні, моторні, пустотливі, прогулювались по алеях тінистого саду. Побачивши бичка, вони вибігли за огорожу, упіймали його і повели в сад. Там вони покрили йому спину халатом, найжвавіша дівчина сіла на нього верхи і почала поганяти. Бичок переступив з ноги на ногу, нахилив голову, покрутив хвостом – та як помчить з усіх ніг по алеї! Дівчина закричала з переляку, потім заспокоїлась, ухопилась за роги, повернула бичка і поїхала назад уже спокійно. Після неї сіла друга, третя, і всі сідали верхи по черзі і каталися по саду.
Почула царівна шум у саду, визирнула з вікна і розсміялась. Вона довго спозирала забави своїх служниць. Дівчата нарешті побачили царівну, підійшли під вікно і запросили її зійти вниз розважитись.
– Ідіть