розмитості, яка була мить тому. Вміст моєї торбинки лежав біля мене на землі: півклубка шпагату, маленький тьмяний ножик, «Риторика і логіка» та ще залишок того шматка хліба, який дав мені на обід фермер. Здавалося, відтоді минула ціла вічність.
Фермер. Я подумав про Сета і Джейка. М’який хліб із маслом. Пісні під час їзди на возі. Вони запропонували мені безпечне місце, нову домівку…
За раптовим спогадом прийшов раптовий панічний жах, від якого стало зле. Я оглянув провулок; від раптового поруху мені заболіла голова. Перебираючи сміття руками, я знайшов кілька жахливо знайомих скалок дерева. Мовчки витріщився на них, і світ довкола мене непомітно потемнів. Я кинув погляд на тоненьку смужку неба, яку було видно над головою, і побачив, що вона багровіє: настають сутінки.
Котра зараз година? Я квапливо зібрав пожитки, повівшись із Беновою книжкою лагідніше, ніж з усім іншим, і пошкандибав, як я сподівався, у напрямку Приморської площі.
Доки я знайшов площу, на небі остаточно згасли сутінки. Між нечисленними пізніми покупцями ліниво котилося кілька фургонів. Я дико шкандибав від одного кута площі до іншого, знавісніло розшукуючи старого фермера, який мене підвіз. Намагаючись знайти якийсь із тих потворних вузлуватих гарбузів.
Коли я нарешті знайшов книгарню, біля якої зупинився Сет, я задихався й хитався. Сета і його воза не було видно ніде. Я опустився на порожнє місце, що лишилося від його з сином воза, і відчув біль від десятка ушкоджень, який примусив себе ігнорувати.
Я обмацав їх одне за одним. Мені боліли кілька ребер, хоч я й не міг зрозуміти, чи це вони зламані, чи це порвався хрящ. Надто швидко ворухнувши головою, я відчув запаморочення й нудоту – мабуть, через струс мозку. У мене був зламаний ніс, а свої синці та подряпини я взагалі не міг спокійно підрахувати. До того ж я був голодний.
Оскільки я міг щось вдіяти лише з останнім, то взяв залишок отриманого раніше шматка хліба та з’їв його. Цього було недостатньо, але це було краще, ніж нічого. Я попив з корита для коней, а пити мені хотілося досить сильно, щоб не зважати на те, що вода солонувата й кисла.
Я подумав, чи мені, бува, не забратися геть, але в моєму нинішньому стані довелося б іти кілька годин. До того ж на околицях міста на мене не чекало нічого, крім багатьох миль фермерських угідь, на яких уже зібрали врожай. Жодних дерев, які захищали б від вітру. Жодного хмизу, щоб розвести багаття. Жодних кроликів, на яких можна ставити пастки. Жодних корінців, які можна викопувати. Жодного вересу, на якому можна влягтися.
Я був настільки голодний, що мій шлунок перетворився на тугий вузол. Тут я принаймні відчував запах курчати, якого десь готували. Я пішов би на цей запах, але мені паморочилось у голові, а ще боліли ребра. Можливо, завтра хтось дасть мені поїсти. Наразі я був надто втомлений. Найбільше мені хотілося спати.
З бруківки виходили останні залишки тепла від сонця, а вітер посилювався. Я повернувся до дверей книгарні, щоб сховатися від вітру. Я вже мало не заснув, аж тут власник крамниці відчинив двері та копнув мене, сказавши забиратися геть, бо інакше він