був проти, щоб удова чесно заробляла собі на життя, але з другого – розумів, що має вчинити згідно з законом. Адже він полковник, представник влади. Але Мартин не гребував і звичайною людською повагою – ну не винна ж Марія, що мусить судитися, то за що її зневажати?!
– Добрий день, пане полковнику, – ввічливо, проте гордовито привіталася Марія, а потім сухо додала, звертаючись до інших: – І вам, добродії.
Насправді Марічка ледь стримувалася, щоб не вчепитися Соломці в пику, розуміючи, що він, використавши свої родинні зв’язки, попорпався у ґродській книзі. А там було чітко вказано, що її чоловік мав володіти млином до ласки військової, тобто доти, доки служить у Війську Запорозькому, і від податків звільнявся, бо збудував млин власним коштом. Одначе після загибелі Василя доля млина нікого не цікавила, і Марія спокійнісінько володіла ним, чесно сплачуючи всі покладені податки та розраховуючи при зручній нагоді отримати млин в оренду чи у власність.
– Що ж, почнімо, – гірко зітхнувши, мовив Пушкар.
Писар почав зачитувати скаргу. Марічка слухала і раз у раз кривилася, ледь стримуючись від заперечень. «…ніхто з Гориченків у війську не служить, а в оренду вдові Гориченковій млин на річці Рогізній ніхто не надавав. Отже, Марія, удова Васильова Гориченкова, володіє вказаним млином проти законів та звичаїв, тож прошу задля справедливості відібрати в неї млин та стягнути з неї орендарські мірки за всі шість років. Також прошу стягнути з неї вину панську та врядову11. І смиренно прошу, пам’ятаючи мою вірну та сумлінну службу, надати вказаний млин в оренду до животно12 мені, покірному слузі Війська Запорозького, Климові Соломці», – так закінчувалася скарга.
– Брехня! – вигукнула Марічка, ледь писар замовк. – Я сумлінно сплачувала всі мірки. І податок на військо я теж сплачую. І сплачувала усі шість років! Так, млин був наданий моєму чоловікові до ласки військової, але Соломка забув, що Василь побудував його власним коштом і з його прибутків жив та годував сім’ю, не вимагаючи ніякої іншої платні? Мій чоловік вклав у цей млин гроші, тож я маю право користуватися ним як його удова, оскільки я втратила годувальника!
– Твій чоловік користувався млином на певних умовах, – в’їдливо заперечив Климко. – А коли він помер, царство йому небесне, то ти мала повернути млин до скарбу військового, бо особисто тобі його не давали! Є чимало інших достойних людей, які теж служать Війську!
– Але мій Василь поклав життя за Військо! – вигукнула жінка. – А я з дітьми залишилася без жодних засобів до існування! І я маю право користуватися цим млином як удова козака! Після смерті Василя ніхто ніколи не заперечував, щоб я користувалася цим млином. Екзактор13 отримував від мене платню за оренду та податки і теж нічого не говорив. А ось ти, – звернулася вона до Соломки, – вже давно вимагаєш від мене продати тобі млин. І тебе досі не зупиняло, що я володію ним незаконно! Але коли я навідріз