Ти найгарніша у світі, серденько моє! – палко мовив він, милуючись нею.
Надя справді була вельми приваблива – невисокого зросту, миловида, смаглява, з темними мигдалевидними очима та темним волоссям, заплетеним у товсту косу.
– Ні! Не кажи такого! – вигукнула Надійка, ужахнувшись, та почала швидко хреститися. – Бо біду накличеш і нечистий справді тебе забере! Бережи тебе Господь!
– Угу. Як ти поцілуєш, то неодмінно вбереже, – мовив Демко, а потім спіймав губки своєї коханої та поцілував її так палко, що в неї й подих перехопило.
– Ні! Пообіцяй, що не будеш більше так казати! І обов’язково в церкві помолишся! – вигукнула Надя, відвертаючись, але безсовісний Демко почав жагуче цілувати її щічки та шию. – Ну, припини!
– Обов’язково зроблю, як ти просиш, моя ясна зоре! – шепотів закоханий хлопець. При цьому виявив стільки завзяття в поцілунках, що Надя не витримала та сама почала цілувати його у відповідь.
Опівдні Марічка прийшла до ратуші сама – Олеся та Левко десь загулялися, а Демко ніяк не міг розлучитися з Надею. Зате зіткнулася із Соломкою. Обоє, зло зиркаючи одне на одного, мовчки увійшли до зали, де вже сиділа вся судова колегія. Жінка ковзнула поглядом по обличчях чоловіків: Пушкар хмурився, смикав довгі, білі, як сніг, вуса, тобто нервував так, наче мусив вчинити щось недостойне і від цього страждав; писар був чорніший за грозову хмару; а осавула з суддею теж мали незадоволений вигляд – чхали вони на цей суд, коли вдома чекає смачний обід! Те, що писар був зажуреним, підбадьорило жінку. Але коли зачитали присуд, то бідна Марія ледь не зомліла – Пушкар визнав, що вона володіла млином незаконно, однак, пам’ятаючи ратні заслуги покійного Василя і те, що вона сумлінно сплачувала податки, вирішив її не штрафувати, проте млин відбирав.
Зате коли це почув Соломка, то аж руку на серце поклав і подивився на Пушкаря так, немов у того раптово німб над маківкою засвітився. Втім захоплення одразу ж минуло, коли полковник заявив, що він не отримає млина.
– Але як це? – заволав Климко. – Та якби я не поскаржився, то вона й досі б незаконно розпоряджалася млином! Хіба я не заслужив його собі в оренду своєю…
– А ти що, один такий вірний і сумлінний у Полтаві? – перебив його Мартин. – Таких, як ти, пів-Полтави, і на всіх вас млинів не вистачить. Тож він поки побуде без орендаря. І ще обоє заплатите вину панську – по шість злóтових талярів15 кожен, і вистачить з вас.
– Чому це я маю платити? – знову заволав Клим. – Я ж жалоблива сторона!
– Не будеш наступного разу мріяти, як загарбати чуже майно та підло клепати доноси! – гаркнув Пушкар, втративши терпіння. Йому було шкода Марію, і він зганяв зло на Соломці. – Ти обдурив суд, збрехавши, що удова Гориченкова податків не платила. Тож маєш бути покараний!
«Господи, як мені й дітям тепер прожити?! Чим заробити на життя! Господи!» – думала нещасна Марічка. Мимоволі потекли сльози, але вона швидко стерла їх, опанувала себе і майже