нещадно. Решта все мине…
Хто над усе премудрим хоче стати —
В премудрості печалі забагато.
Пізнання множить смуток і скорботу.
В хвилину сміху в серці може біль
Таємно жити. Радощам в супротив
Сум обере в душі завітну ціль.
Був виноградник у царя на схилі
Гори Ватн-ель Хав, усього за милю.
Там Соломон у вранішній годині
Частенько міркував на самоті.
На схил гори цар вирушив і нині —
У голові турботи не прості.
Всю ніч банкет на честь послів сусідських
З Ассирії. Плетіння бесід світських.
Як лестили вони й велись пихато,
Вино ж не розв’язало язики.
Та цар вже знав, як Тіру врятувати
І мати з нею дружбу на віки.
Він не допустить воєн і грабунку…
Дух винограду, що п’янкіший трунку,
Бадьорив Соломона спозаранку
Під шепіт кипарисів і олив.
На ассирійців хитрі забаганки
Володар вже свої тенета сплів.
В простім плащі на дерев’яній лаві
Цар Ізраїлю, перший муж в державі,
В ранковій тиші раптом пісню чує —
Жіночий голос, чистий, як роса,
Крізь ялівець і ллється, і чарує,
Немов струмок у горах… Чудеса!
Правитель між кущів легеньким кроком
Зайшов у виноградник трохи збоку.
І що ж побачив Соломон у лозах:
Дівча в легенькій сукні голубій,
Руде, смагляве, безтурботне, босе
Співає і всміхається собі:
«День дихнув прохолодою,
Втікають нічні тіні.
Повертайся швидше, мій коханий,
Будь легким, як сарна,
Як молодий олень серед гірських ущелин…
Ловіть нам лисок і лисенят,
Вони псують наші виноградники,
А виноградники наші в квіту…
Біжи, коханий мій,
Будь подібним серні
Чи молодому оленю
На горах бальзамічних…»
Дівча співає. Ранок. Кров гаряча.
Його ніхто не чує і не бачить.
Воно одне в пахучім винограді,
Співає і не добирає слів.
У них жага життя і юна радість,
А вітер з гір краде дівочий спів.
Раптово пісня в піднебессі зникла.
Підв’язує лозу. Схилилась низько.
Цар мовив: «Дай почути знову голос,
Красуне, покажи лице твоє…»
Швиденько підвелась. Під вітром гола —
Вітрисько показав усю, як є,
На мить всього лиш. І струнка й висока,
У розквіті в свої тринадцять років.
Дві ягідки тверді на груденятах,
Від них сукенця в променях врозліт,
Принадні стегна випуклі, накатом,
Плаский дівочий, чашею живіт.
– Твій лик чудесний, голос твій приємний…
Поближче підійшла, проста і чемна.
У захваті і з трепетом. Прекрасна.
Голубить сонце, наче бджілку золоту.
Поглянула