в голові єдина думка: «Мій!»
– Жаданий подих кожен твій і милий,
Ти, сестро, моє серце полонила,
Твоє намисто наймиліше в світі! —
Цар шепотів. – В очах твоїх тону…
– О, відведи від мене очі світлі! —
Дівча просило. – Пробуди від сну!
Та від бажань сердечних хто розбудить, —
Хилилась Соломонові на груди.
Цар Соломон припав до вуст вустами,
В єднанні опалила пломінь вуст…
– Що робиш ти зі мною? Що це з нами?
Чи я живу… Чи, може, не живу…
В знемозі Соломон: – Ти – наречена!.. —
Бажання непоборне і шалене. —
О, незрівнянна, швидше йди до мене,
Мед-молоко під язиком твоїм.
Під кедрами ось тут трава зелена,
Мов прохолодний і затишний дім…
– Облиш мене. Не можу я, не хочу.
– Ти хочеш… Я не дочекаюсь ночі…
Внизу за виноградом чиїсь кроки.
Злякалася. Але в руці рука.
– Де ти живеш, скажи? – Цілує в щоку. —
Прийду вночі, чекай, – не відпуска.
– Ні, ні… Я не скажу. Пусти… – Просилась.
Не відбивалася тим часом, а тулилась.
– Я тебе хочу. Не пущу, поки не скажеш…
– Скажу. Але мені пообіцяй,
Що не прийдеш. Остання зустріч наша
Сьогодні. Попрощаємося. Край!
Пообіцяй, що не прийдеш і завтра…
Мене не потурбуєш післязавтра…
Ти не приходь, поки я не захочу.
– Я обіцяю… Де твій дім, скажи?
Щоб міг його знайти посеред ночі…
– Біля струмка…
– Чекай, ще не біжи…
Не полишай на самоті так рано…
У домі де вікно твоє, кохана?
– Нащо тобі? О, не дивись коханий…
Чаруєш ти мене… О, не цілуй…
Вікно мале і ґратами заткане…
Там двері є… Цілуй мене, цілуй…
Ті двері прямо у мою кімнату…
Навіщо це тобі? Я хочу знати.
Ти ж обіцяв, що не прийдеш… Ну, правда?
– Прийду. Так буде. Хочу. Уночі.
– Мій милий!
– Вір, не бійся, будеш рада!
Чекай мене і не пали свічі…
Тепер прощай, за мною йдуть, я чую.
– Прощай, мій любий… Я тебе цілую.
О ні, не йди. Ім’я твоє не знаю…
– Як цар, кохана, називаюсь я…
Чекай вночі. Як я тебе кохаю. —
Стих. Знітивсь… – Соломон моє ім’я.
Мудрий, величний, в червонім хітоні,
Світлим і радісним був цар на троні…
В домі Ліванськім кедрові колони,
В завісах шепочуться прохачі.
Люди зійшлися на суд Соломона,
Вдома залишивши гострі мечі.
Воєначальники, міністри, гості,
Хто з усміхом, а хто у зморшках злості.
У залі тім були при обороні
Добірні вої, ними керував
Син Ахілуда, красень біля трону,
Високий кучерявий Еліав.
Нарешті