бірманці жують особливий сорт бетелю, про що свідчать червоні очі і певна ейфорія реакції. Що саме входить до складу цієї жуйки – невідомо, але, мабуть, місцеві знають у цьому смак.
Жульєн усміхався і знову ніжно пригортав до себе Анну, яка почувалася, як на небесах. Місто Янгон здавалося їй гучним і метушливим, всі водії часто і багато гуділи у клаксон, дорожньої розмітки не існувало, пішохідних переходів – також. Не було і тротуарів. Жульєн пояснив таксисту, де треба зупинитися, і розрахувався з ним. Водій на прощання усміхнувся до пасажирів, показавши червоні щербаті зуби. Вийшовши з таксі, пара пірнула у загадковий світ Янгона. У цьому районі міста метушня відчувалася набагато менше, ніж у центрі.
Скрізь прогулювалися місцеві жінки у довгих спідницях. Киянка вдивлялася в них. Жіночі обличчя були намазані чимось схожим на глиняну маску. Жульєн пояснив Анні, що це танакха – розтерта в порошок деревина і кора дерева. Такий «макіяж» – кращий сонцезахисний і дезінфікуючий засіб. Анна звернула увагу, що навіть личка маленьких дівчаток і хлопчиків також вимазані у танакха. Чим більше Анна вдивлялася в обличчя місцевих жінок і дітей, тим прекраснішими вони їй здавалися. А місцеві красуні роздивлялися Анну з не меншою цікавістю. Їй навіть стало незручно за свої короткі білі шорти. Але Жульєн заспокоїв її: шорти – це одяг для туристів. Місцеве населення ставиться з повагою до іноземців, виявляючи велику цікавість до їх зовнішнього вигляду. Бірманські жінки і чоловіки носять традиційне національне вбрання – лонджі. Це спідниця, яка тримається на тілі за допомогою вузла, що кріпиться на поясі. Різниця між чоловічими та жіночими лонджі – у розміщенні вузлів і в кольорах. Чоловіки зав’язують вузли спереду, а жінки – збоку. Жіночі лонджі яскравіші й святковіші. Анна жартома поцікавилася, чому Жульєн досі не в лонджі. На що той лише засміявся.
Пішохідних переходів у Янгоні не існує, а швидкість водії ніколи не зменшують. Тож, коли переходиш дорогу, рухатися треба швидко, оглядаючись навсібіч. Але, на щастя, автомобілів у цій частині міста було мало. Жульєн підхопив однією рукою валізу, а іншою міцно тримав за руку Анну. Таким чином вони й перебігли дорогу. Жінка зрозуміла, що її модні босоніжки на високих підборах так і залишаться лежати у валізі. Анна носитиме лише зручне взуття. А довгі сукні та спідниці стануть її улюбленим убранням у Янгоні.
Нарешті пара дісталася місця призначення. Вивіска майбутнього кафе ще була заклеєна будівельною стрічкою, вікна закриті металевими жалюзі. Проте Жульєну вже кортіло показати Анні нове приміщення і свій модерновий проект ресторану. Усередині стояла темрява. Але за хвилину весь простір засяяв яскравим світлом. І Анна опинилася… у Франції. Червоний колір стін, зображення Ейфелевої вежі, прозора вітрина зі скла, затишна атмосфера. Поки Анна захоплено роздивлялася все навколо, Жульєн кудись зник. Через хвилину молодий ресторатор уже демонстрував коханій новий холодильник та обладнання для випічки. Він гордо хвалився, що французькі технології тепер вже і в центрі