з ним, бо у нього великі зв’язки у Варшаві, особливо в урядових колах, що не може не мати значення в моїй справі, яка, певною мірою, є і Вашою справою, на що дуже розраховую, завершуючи цього листа, за обсяг якого прошу вибачення, і до нього долучаю сердечні цілування Ваших ручок, завжди люблячий племінник,
Жорж Понімірський.
Почерк був нерозбірливий, і Дизма добрих півгодини убив на те, щоб прочитати листа. Його втішило те, що Понімірський згадав його прізвище як курляндського шляхтича, проте стурбувала згадка про Оксфордський університет. Якщо хтонебудь, Боже борони, звернеться до нього по-англійськи, він одразу ж викаже себе, нема й мови.
Власне кажучи, він ще не зважився на візит до пані Пшеленської. Якщо щось і спонукало його на цей крок, то не так доручення божевільного графа, як остання розмова з пані Ніною. Він не виказав їй таємної змови з її братом, але, зіставляючи відомості, отримані від обох, з тим, що говорив Куницький, дійшов до переконання, що претензії Понімірського не такі вже й безнадійні, як це могло здатися на перший погляд.
Якщо він зважиться на візит до пані Пшеленської, можна буде, мабуть, з’ясувати все до кінця.
На користь візиту свідчили й міркування особистого порядку. Власне, впливи і стосунки цієї пані, яка оберталася у вищих сферах. Ці впливи могли б допомогти Дизмі у вирішенні справ Куницького, від перебігу яких залежала і його особиста доля.
Про все це, та ще про полковника Вареду, якого належало йому розшукати, продовжував думати Никодим, коли автомобіль порівнявся з першими будівлями Праги13. Сонце давно вже зайшло, і, немов би вітаючи появу Дизми, спалахнули несподівано вогні вуличних ліхтарів.
– Хороша прикмета, – сказав він півголосом.
– У «Європейський» накажете? – поцікавився шофер.
– У «Європейський», – підтвердив Дизма.
Никодим чудово виспався і прокинувся у прекрасному настрої.
Негайно вирушив до міста.
З Військового міністерства Дизму відіслали у довідкове бюро міського гарнізону, де він дізнався, що полковник Вацлав Вареда кожне літо проводить в Констанціні14 на віллі «Гаїті» і до Варшави приїздить здебільшого по обіді.
З надзвичайної люб’язності до нього Дизма здогадався, що полковник Вареда мав бути великим цабе. Він зібрався було запитати, яку посаду обіймає Вареда, але вчасно схаменувся – раптом зрозуміють, що він абсолютний невіглас у державних справах.
Не було й десятої, коли Дизма надумав їхати в Констанцін. Так він і зробив. Дорога виявилася жахливою, але завдяки вправності водія і силі двигуна їхалося досить швидко, і вже за півгодини вони дісталися до місця. Віллу «Гаїті» знайшли легко. Це була красива двоповерхова вілла з просторою терасою, що виходила в сад, який прозирав через мереживний візерунок огорожі. На терасі сидів якийсь чоловік у піжамі і читав газети. Коли авто зупинилося біля хвіртки, чоловік підняв голову, і Дизма відразу впізнав полковника.
Той