Природно, землетрус у глибині океану не міг збити лайнер, який летів на висоті декількох десятків тисяч футів.
Але це був не простий землетрус.
Біля атлантичного узбережжя острова Гаїті.
Домініканська Республіка.
Той самий час
Волосіні, що йшли в глибину, злегка тремтіли від натягування.
Човен завмер нерухомо на гладенькій темній воді, і двоє рибалок дрімали, спершись на борт, в очікуванні клювання. Ніч була тиха. Легкі брижі від дихання нічного вітерця пробігали поверхнею і тут же зникали, і тоді зірки відбивалися в океані, як у дзеркалі.
Сон рибалок був чуткий, але вони не могли розчути того, що відбувалося на глибині декількох миль і далеко від того місця, де на якорях-розтяжках гойдався рибальський баркас. Вони вже були мертві, але не знали про це – смерть тільки наближалася до човна, вишкіривши прозорі рідкі зуби.
Гора луснула, земна кора розкололася, немов шкаралупа висохлого горіха, й океанська вода потоком ринула в розчахнуту червону щілину. Сотні тисяч тонн вологи скипіли від зіткнення з булькаючою розпеченою магмою, що вирвалася з пролому.
Це було схоже на вибух, але куди страшніше вибуху. Можливо, атомний заряд у сотні мегатонн міг би накоїти більшої біди, тільки і без нього жахливі сили взялися розривати океанічне дно, і з величезної ущелини, немов зі свіжої рани, тиск вичавлював малинову пасту, що миттєво зникала в мільярдах бульбашок і хмарах пари.
Тріщина ставала дедалі ширшою, здіймаючись по схилу підводної гори, стікаючи вниз, на величезну, вкриту валунами долину, що розкинулася на дні океану на добру сотню миль. Видовище це було недоступним жодній розумній істоті, але великий дрож, який потрясав земну твердь, і магма, що перетворила на окріп тисячі й тисячі тонн океанської води, несли смерть не тільки підводним мешканцям. Ударна хвиля, яка народилася у товщі вод унаслідок землетрусу, вже почала свій рух до берегового шельфу, щоб перетворитися на руйнівне цунамі за якихось сорок хвилин. Але на цьому катаклізм не скінчився. Те, що сталося дещо пізніше, виявилося іще фатальнішим для багатьох людей, хоча ці руйнування надійно ховалися від людського погляду на глибині кількох кілометрів під товщею солоної води.
Малинове світло, що лилося з тріснутої плоті планети, розірвало вічну тьму океанських глибин. Величезна долина, по якій бігла тріщина, засвітилась, і якби людське око могло бачити картину, що відкрилася, то подиву свідків не було б меж.
На кам’яному плоскогір’ї, утворюючи правильний квадрат, стояли десятки пірамідальних споруд. Стрункість і геометрична правильність фігури не залишала і частки сумнівів у тому, що піраміди – не природне утворення і виникли тут не випадково. Але якби хтось і засумнівався у штучному походженні всього комплексу споруд, при погляді на гігантську будову, що здіймалася в центрі, сумніви розвіялися б напевно.
Якщо малі піраміди, які утворювали квадрат зі стороною кілька кілометрів, можна було порівняти з пірамідою