від невеличкого села Рибці. Його садки були північною межею довгого шведського кавалерійського табору. Росіяни почали обстрілювати сторожову охорону. Кілька полків кавалерії отримали наказ сідати на коней.
Кавалерійський чобіт
Першою рушила в бій сторожова охорона Ест’єтського кавалерійського полку під командою двадцятиоднорічного ротмістра Акселя Вахтмейстера. Цього разу настирливі напасники після короткої сутички також відступили. Втрати були невеликі: полягло троє шведських кіннотників. Серед поранених виявився один із золотими галунами – королівський охоронець Ебе Рідершанц. Він був тяжко поранений: шпага прохромила його наскрізь. Ебе майже випадково опинився в сутичці, бо, коли наскочили росіяни, саме перебував у тому місці, мабуть, посланий у розвідку. Напад росіян також був однією з ланок розвідки. Хтось бачив майже весь російський генералітет, який зібрався неподалік від Рибців, щоб ближче ознайомитися з розташуванням шведів.
Поблизу місця, де 17 червня 1709 року був поранений Карл XII
Трохи пізніше з’явилася ще одна ознака того, що росіяни готують щось важливе. Королеві, що останніми днями мав гарячку від рани на нозі, в яку йому 17 червня влучила куля, на той час відчутно полегшало. Він настільки одужав, що сам – молодий, двадцятисемирічний чоловік із буйним чубом, великим носом, повними устами і владним виглядом, король із Божої ласки, який звик, щоб його слухалися, – сидячи на ношах, оглянув одну сторожову охорону, розташовану на пагорку біля річки. Це була та сама охорона, що напередодні мала сутичку з козаками й опісля отримала підкріплення. На скасування попереднього наказу король вирішив просто зняти звідти сторожову охорону, мабуть, вважаючи, що там вона вже не потрібна. Один офіцер, маючи на увазі російські наскоки, висловив припущення, що причиною цього рішення був намір покласти край «тим наскокам та іншим приниженням». Офіцер вважав, що король надумав кинути всі свої сили в наступ проти велетенського російського війська, яке чекало всього за кілька кілометрів далі на північ. Він не помилився.
3. Шлях на Полтаву
Шведська армія стояла в глибині України, за тисячі кілометрів від батьківщини. Яка незвичайна спонука привела її сюди? Щоб відповісти на це запитання, треба знати більше про цю війну, – її пізніше назвуть Великою Північною війною, – а також про чинники, які стояли за цим конфліктом, за цілим явищем шведської великодержавності.
На той час шведській великодержавності було вже півтори сотні років. Розбудова цієї дивовижної споруди почалася ще 1561 року. На ту пору розпалася держава Тевтонського ордену і в Прибалтиці утворився вакуум політичної сили. Цим відразу скористалися росіяни й почали наполегливо просуватися до Балтійського моря. Польща й Данія також пристали до гри. І до шведської корони посипалися прохання про допомогу (зокрема, такої допомоги благали міщани Ревеля