Архімеда існує багато легенд, одна з яких розповідає, що за допомогою системи блоків було спущено на воду великий корабель, який був призначений Гієроном у подарунок єгипетському цареві Птоломею. Можливо, саме тоді народився крилатий вираз про точку опори?..
Дайте мені точку опори, і я підійму Землю!
Розпад Римської імперії та численні перебудови держав, що виникли на її основі, на довгий час загальмували розвиток науки. Лише в середньовічній Європі знов почався поступовий розвиток і поглиблення наукової думки, передусім, лідера природничих наук – фізики.
Коли говорять про фізику як науку вже в сучасному розумінні, мають на увазі саме ту науку, яка вийшла з дослідницьких робіт Галілео Галілея, Роберта Гука, Християна Гюйгенса і, звичайно, Ісаака Ньютона.
Проте неможливо тут не згадати про ще одну велику постать – Леонардо да Вінчі (1452—1519) – видатного художника, мислителя, математика, конструктора, астронома та механіка.
Цей флорентійський гігант епохи Відродження, крім того, що малював картини, займався ще питаннями механіки, геології, палеонтології, фізіології рослин та людського організму. Багато часу та енергії він віддав дослідженню рухів і роботи різних механізмів. Найбільше цінуючи математику, він говорив: «Механіка – рай для математичних наук».
Нині відомі його роботи з вивчення падіння тіл, руху по похилій площині, впливу тертя на рух тіл, коливального руху, визначення центру тяжіння тіл та багато інших. Цікаво, що він уже в ті часи критикував тих, хто намагався створити вічний двигун: «О, шукачі вічного руху, скільки пустих проектів створили ви в подібних пошуках! Ідіть геть разом з алхіміками – шукачами золота!»
Леонардо багато займався питаннями польоту. Його перші дослідження, малюнки та креслення літальних апаратів належать приблизно до 1487 р. Дуже цікавими є його проекти парашута та вертольота (зауважимо, що ці сучасні назви він не використовував).
Великий Леонардо як учений був відкритий тільки наприкінці XVII ст., тому дуже важко визначити, чи впливали його дослідження на сучасників і на вчених наступного періоду. Слава Леонардо да Вінчі як художника відтіснила на задній план його заслуги перед людством як ученого. Його рукописи часто були написані дзеркальним письмом, у зашифрованому вигляді, і через це досить важко було їх розшифрувати. Таку розшифровку почали проводити лише наприкінці XVII – на початку XIX ст.
Цікаво, що в цих рукописах знайшли висловлювання про те, як саме треба займатися наукою: « Мені здається, що є пустими та оманливими ті науки, які не породжуються дослідом – батьком усякої вірогідності…Треба робити досліди, змінюючи обставини, поки не дістанемо з них загальних правил». При цьому він усвідомлював і роль наукової теорії: «Той, хто захоплюється практикою без науки, подібний до керманича, що входить на корабель без керма та компаса: