і роман, і епопея, і повість, і літопис. Завдяки цим різноманітним формам розвитку художньої творчості література «рухається» в часі.
І, нарешті, ступінь нижчого порядку обіймають літературні жанри. Вони відображають спосіб написання літературного твору. Скажімо, жанри епосу – міф, легенда, казка, епопея, роман тощо. Жанри лірики – вірш, пісня, елегія, сонет, епіграма та ін. А драматичний твір може бути за жанром і комедією, і трагедією, і водевілем, і фарсом.
Слід, однак, зауважити, що оскільки мистецтво слова – це доволі вільна стихія, то й види та жанри можуть змішуватися між собою, що й надає творам тієї оригінальності, яку так цінує читач.
Глава 1. Літописи
З виникненням писемності у Давній Русі набули поширення літописи – своєрідні щорічники розповідей про історичні події.
Традиція літописання започаткувалася в Києві у X ст. Згодом цією важливою справою зайнялися і в Переяславі, Чернігові, Новгороді, Галичі, Владимирі на Клязьмі та багатьох інших містах Русі. З окремих літописів складалися цілі збірки, зводи, хрестоматії. Центри писемності на той час були в монастирях. Тому саме там вперше здійснювалися спроби створити власні літописи – на зразок візантійських чи болгарських.
Літописом зветься зведення (звід) коротких записів та більш докладних оповідань («сказань»), близьких до жанру історичної прози. Взагалі до літописів відносять прозові оповіді, в яких поєднуються легенди, воїнські повісті, житія святих, документи, хронікальні записи.
Головні теми літописів – заклики боронити рідну землю від ворогів, яких у русичів було чимало, уславлення князів, святих людей, героїв. Захист руської землі від ворожої навали неодмінно пов’язується з усвідомленням лицарської честі, жаданням військової слави, повагою до героїчних традицій батьків і дідів. «Поискати отец своих і дед своих пути и своей чести» – такий заповіт давали нащадкам літописці. Через всі літописи проходила й настійна проповідь єднання князів у боротьбі проти ворогів.
Джерела «сказань» були різноманітними. Їх автори використовували історичні документи, спогади сучасників про походи та битви, численні мемуари, родинні щоденники, літописнін°татки. Багато літописних оповідань мають своїми витоками усну народну творчість, а також перекази, що виникли в князівському оточенні.
Староруською мовою «Повість временних літ» пишеться так: «Се повести временных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве нача перве княжити, и откуда русская земля стала есть».
Проте в літописі знайшла відображення не лише історія походів і битв. Так, славнозвісна «Повість временних літ» починається з невеликого вступу, де розповідається про поділ землі після потопу і як Бог наділив народи 72 мовами. І про появу племені слов’ян, про розселення його з Дунаю на території Давньої Русі. Від 862 року йде детальний літопис усіх визначних подій аж до княжіння Святополка (1110 р.).
Найцікавішим у «Повісті временних літ» є оповідь про апостола Андрія, який по дорозі