Бюзарень [17]. «Засинаючи, він залишив своє коліно невкритим, і йому снилося, буцімто він мандрує нічним поштовим диліжансом. Він зауважує, що мандрівникам, безперечно, відомо, як мерзнуть уночі коліна у такому екіпажі. Іншим разом він залишив потилицю, не покритою нічним ковпаком, і йому снилася участь у релігійній церемонії просто неба. Варто згадати, що у його краях [18] заведено було тримати голову покритою завжди, за винятком обставин, які наведені».
Морі (Maury, 1878, стор. 154–156) подає кілька нових спостережень щодо самотужки викликаних снів. (Низка інших експериментів виявилися невдалими.)
1. Його губи та кінчик носа лоскотали пером. – Йому снилася жахлива форма тортур: йому на обличчя наліпили маску зі смоли, а потім зірвали її, разом зі шкірою.
2. Пару ножиць гострили об пару обценьків. – Він почув передзвін, а потім – дзвін набату і повернувся до Червневих днів [19] 1848 р.
3. Йому піднесли під ніс флакончик з одеколоном. – Він опинився у Каїрі, у крамниці Йогана Марії Фаріни [20]. Далі почалися безглузді пригоди, які він не зміг переповісти по пробудженні.
4. Йому злегка натиснули на горло. – Морі приснилося, що йому ставлять гірчичник, і він подумав про доктора, який лікував його у дитинстві.
5. До його обличчя близько піднесли розпечене залізо. – Йому снилося, що «шоффери» [21] вдерлися до його будинку і змушують мешканців віддати їм гроші, опускаючи ноги жертв у розжарене вугілля. Тоді з’явилася герцогиня Абранте, секретарем якої він був уві сні.
8. Йому на чоло крапнули водою. – Він в Італії, упріває зі спеки і п’є біле вино з Орвієто.
9. йому в обличчя світять свічкою крізь аркуш червоного паперу. – Йому сниться спека, а тоді він знову переживає шторм, у який колись потрапив, перетинаючи Ла-Манш.
Д’Ерві де Сен-Дені (d’Ervey, 1867, 268 і далі, 376 і далі), Weygandt (1893) та інші також повідомляють про спроби експериментального викликання снів.
Чимало авторів відзначають «дивовижну готовність снів сплітати раптові враження з чуттєвого світу у власну картину, яка видається послідовно організованою катастрофою» (Hildebrandt, 1875). «У юності, – розповідає той самий автор, – я послуговувався будильником, щоб прокидатися о певній годині, чого вимагала тоді моя робота. Мабуть сотні разів дзвінок цього приладу завершував тривале й цілісне сновидіння, ніби спрямоване до логічно визначеної неминучої кульмінації».
Я ще матиму нагоду навести три з цих «снів з будильником» з іншого приводу.
Фолкельт (Volkelt, стор. 68 ф.) розповідає: «Одному композиторові снилося, що він проводить шкільний курс і намагається щось пояснити своїм учням. Тоді обертається до одного з хлопчиків і питає: “Ти все зрозумів?”, на що той вигукує, як на живіт: “O ja!” [О так!]. Він починає сварити учня за крик, аж тут весь клас репетує: “Orja!”, а тоді: “Eurjo!” і, нарешті: “Feuerjo!”. На цьому вигуку він прокинувся, розбуджений реальними криками “Feuerjo!” [22] на вулиці».
Адольф