як сни будуються, зазвичай, не зі значних і глибоких обставин, не з потужних спонукань попереднього дня, але зі сторонніх доповнень, з нікчемних уламків недавнього чи й віддаленого минулого. Враження від трагічної смерті близької особи, з яким ми засинаємо, видаляється з пам’яті, щоб повернутися з усією гостротою по пробудженні. Натомість уві сні відіграє роль бородавка на лобі незнайомця, якого ми десь побачили мимохідь і більше не згадували».
Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 39): «…випадки, коли сни включають враження, отримані останнього або передостаннього дня, ці елементи виявляються настільки незначущими з точки зору притомної свідомості, що забуваються невдовзі по відповідних подіях. Ідеться про такі враження, як випадково почуті репліки чи мимохідь спостережені дії інших осіб, побіжно помічені речі або постаті, окремі уривки прочитаного тощо».
Гевлок Еліс (Havelock Ellis, 1899, стор. 727): «The profound emotions of waking life, the questions and problems on which we spread our chief voluntary mental energy, are not those which usually present themselves at once to dream consciousness. It is so far as the immediate past is concerned, mostly the trifling, the incidental, the ’forgotten’ impressions of daily life which reappear in our dreams. The psychic activities that are awake most intensely are those that sleep most profoundly» [12].
Бінц (Binz, 1878, стор. 45) вважає, що така особливість пам’яті уві сні суперечить його власному поясненню снів: «І природний сон порушує такі питання. Чому нам не завжди сняться враження з нещодавно прожитих днів, а натомість, ми часто і без очевидного мотиву поринаємо у давнє і майже забуте минуле? Чому уві сні свідомість відгукується на індиферентні картини з пам’яті, тимчасом як клітини мозку, що містять найбільш подразливу інформацію, мовчать, якщо тільки їх не роз’ятрило щось за короткий час до сну?»
Легко переконатися у тому, як, у дивний спосіб надаючи уві сні перевагу речам байдужим, незауваженим у повсякденному досвіді і тому нехтуваним, пам’ять ускладнює – принаймні у кожному конкретному випадку – визначення зв’язку снів з реальністю. Таким чином, можливо, що міс Вайтон Колкінс (Whiton Calkins, 1839, стор. 315), статистично обробивши дані про сни – свої власні й колег, – встановила, що 11 % від їхнього загального числа не були наочно пов’язані з повсякденним життям. Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875) справедливо стверджує, що походження всіх образів зі снів можна простежити, якщо докласти у кожному випадку достатніх зусиль. Він називає це, однак, «надзвичайно трудомісткою і невдячною справою. Оскільки, як правило, вона передбачає вишукування різних – на позір геть даремних – обставин і образів з найвіддаленіших закапелків пам’яті, витягання незначних вражень з глибокого забуття, у яке вони були поринули ще у давні часи – можливо, вже наступної миті по тому, як виникли». Залишається пошкодувати, що такий прозірливий автор дозволив собі зійти з так влучно обраного шляху, який привів би його до суті як такої у поясненні снів.
Поведінка пам’яті у снах, безперечно, вкрай важлива для будь-якої теорії пам’яті взагалі. Вона вчить нас, що «нічого не може бути цілковито втрачено з того, що колись здобув наш розум» (Scholz, 1893, стор. 34). Або, як висловився Дельбьоф, «que toute impression même la plus insignifiante, laisse une trace inaltérable, indéfiniment susceptible de reparaître au jour» [13], висновок, до якого підштовхують нас