роль наяву, як про це пише Беніні (Benini, 1898, стор. 149): «Certe nostre inclinazioni che si credevano soffocate e spente da un pezzo, si ridestano; passioni vecchie e sepolte rivivono; cose e persone a cui non pensiamo mai, ci vengono dinanzi» [62]. Схоже у Фолькельта (Volkelt, 1875, стор 105): «Навіть ті уявлення, що увійшли майже непомітно у притомну свідомість і, можливо, ніколи більше не видобувалися з забуття, у снах уперто нагадують про себе». Тут, нарешті, доречно пригадати твердження Шлейермахера (див. Д, абз. 5) про те, що засинання супроводжується появою самочинних уявлень (образів).
Як «самочинні уявлення» ми можемо визначити весь той ідеаційний матеріал, поява якого в аморальних і абсурдних снах викликає наше здивування. Важлива особливість полягає тільки у тому, що самочинні уявлення у моральній сфері вступають у суперечність з нашими звичними уявленнями, тим часом як інші просто здаються нам химерними. Дотепер не зроблено жодного кроку до глибшого розуміння, що дозволило б нам пояснити цю різницю.
Яке значення появи самочинних уявлень уві сні, які висновки щодо психології притомного і сонного розуму можна зробити з появи у снах цих етично суперечливих імпульсів? Відповідь на ці питання у черговий раз розділяє авторів на опозиційні групи. Міркування Гільдебрандта й тих, хто поділяє його точку зору з цієї проблеми, неухильно приводить до думки про те, що аморальні імпульси мають певну силу також у притомному стані, хоча вона гальмується і не втілюється у дії, і що уві сні вимикаються якісь гальмівні механізми, що вдень не дозволяють нам помічати ті імпульси. Таким чином, сон розкриває – хоча й не вичерпно – справжню сутність людини і є одним з засобів доступу до прихованого внутрішнього світу душі. Тільки виходячи з таких передумов Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 56) може заявляти про те, що сни застерігають нас щодо прихованих моральних вад нашої душі, подібно до того, як, за визнанням лікарів, сни здатні повідомляти нам про невідчутні наяву розлади фізичного здоров’я. Найімовірніше Шпітта (Spitta 1882, 193 і далі) теж приймає цю точку зору, говорячи про джерела збудження, що наводнюють психіку, наприклад, у період статевого дозрівання. Він втішає сновидця, що той зробить усе від нього залежне, якщо провадитиме строго моральне життя в реальності і вчасно придушуватиме гріховні думки – перше, ніж вони дозріють і виллються у дії. Згідно з таким розумінням «самочинних уявлень», вони є такими, що «придушуються» вдень і їх слід вважати справжнім психічним явищем.
На думку інших авторів, останній висновок не є правомірним. Так, Йессен вважає, що самочинні уявлення – як уві сні, так наяву чи у маренні й інших маячних станах «мають характер до певної міри механічного чергування образів, викликаних внутрішніми стимулами за приглушення вольової активності» (Jessen, 1855 стор. 360). Аморальні сни нічого не доводять щодо психічного життя сновидця, крім його знайомства з елементами їхнього змісту, які не мусять неодмінно бути пов’язані з його емоційним життям. Читаючи про сни, що кидають виклик моральності у іншого автора – Морі, починаємо сумніватися, чи не приписує він снам здатність аналітично розкладати психічну діяльність на її компоненти,