я натрапив на тлумачення снів. Пацієнти, яких я просив розповідати мені про всі їхні думки й почуття, пов’язані з конкретним питанням, переповідали мені, зокрема, свої сни і, таким чином, переконали мене, що сни можуть включатися у психологічний ланцюжок, що тягнеться від певної хворобливої ідеї вглиб пам’яті. Наступним кроком стала оцінка сновидіння як симптому і застосування до снів методу інтерпретації, вже розробленого для симптомів.
Для цього необхідне психологічне підготування пацієнта, яке полягає у двох зусиллях з його боку: посилення уваги до своїх психічних відчуттів і відмова від критики, яка зазвичай фільтрує все, що спадає нам на думку. Щоб ліпше зосередитись на самоспостереженні, пацієнт лягає у зручній позі й заплющує очі; особливо важливим є усунення критики щодо власних думок і відчуттів. Ми пояснюємо особі, що для успіху психоаналізу вона має помічати й повідомляти нам усе, що спадає їй на думку і не намагатися відкидати щось, що може видатися неістотним, абсурдними або недоречним. Пацієнт має ставитись до своїх думок абсолютно неупереджено; бо саме критичність не дозволяє йому, в контексті повсякденного сприйняття, знайти бажане пояснення снам, нав’язливим ідеям тощо.
У процесі психоаналітичної роботи я зауважив, що психічна структура замисленої людини геть інша, ніж коли ця людина спостерігає за своїми психічними процесами. Під час мислення включається на одну психічну функцію більше, ніж під час найуважнішого самоспостереження, про що свідчить, зокрема, напружений вираз обличчя, зморшки на чолі мислителя, на противагу спокійному виглядові зануреного у самоспостереження. В обох випадках необхідне зосередження, але, розмірковуючи, людина застосовує критичність, внаслідок якої відкидає частину думок, перериває інші, не збиваючись на манівці; деякі думки взагалі не досягають свідомості, оскільки придушуються ще до їх сприйняття. Самоспостереження, навпаки, потребує придушення критичності; якщо людина спомагається це зробити, вона починає помічати незліченні думки, що інакше залишались би неусвідомленими. За допомогою отриманого у такий спосіб матеріалу можна виробити пояснення патологічних ідей, а також снів. Йдеться про підготування психічного стану, яке у сенсі розподілу психічної енергії (рухомої уваги) нагадує стан засинання (а водночас – гіпнотичний стан). У процесі засинання, завдяки ослабленню вольової (і, зрозуміло, також критичної) активності, виринають «мимовільні уявлення». Причину такого ослаблення волі, яка впливає на наші уявлення у притомному стані, зазвичай пояснюють «втомою». Тим часом «мимовільні уявлення» прибирають форми зорових і слухових образів. (Пор. з наведеними вище заувагами Шляйермахера та ін. у розд. І, Д і Е) [85]. У стані, який застосовують для аналізу снів і патологічних ідей, пацієнт навмисне і свідомо відмовляється від критично-вольової активності, а збережену психічну енергію (або її частину) спрямовує на уважне стеження за появою мимовільних думок, які (у цьому полягає відмінність від стану засинання) зберігають форму уявлень. Таким чином