веснянок на щоках. Страхітливо жилавий. І як йому працюється слідчим із такою зовнішністю? Його без проблем можуть запам’ятати всі, навіть ті, хто мають погану пам’ять на обличчя.
Пізніше від свого напарника Власта довідалася, що цього чоловіка не більш як три тижні тому перевели з Луцька до Рівного. І справді, якщо уважніше придивитися, можна подумати, що він почувається дещо не у своїй тарілці. Хоч, скоріше за все, причиною є те, що жертва має не українське громадянство. Якщо справа лишиться «висяком», на новенького чекатимуть серйозні проблеми. За нерозкрите вбивство іноземця поліція, м’яко кажучи, отримає, «по шапці».
Тож наразі вкрай необхідно з’ясувати якомога більше деталей. Завжди є висока ймовірність швидко розкрити справу, ідучи гарячими слідами. Найважливіші – перші двадцять чотири години після скоєння злочину. А вже втрачено щонайменше вісім, доки про нього дізналися.
Чим більше часу проходить після вбивства, тим складніше його розплутати. Це залізні факти, нікуди від них не подітися.
Розповівши все, що дізналася, Власта повідомила і про підозри стосовно того, що дівчинці не подобається подруга Мáрко Вітторіно. Старший за званням колега уважно вислухав, занотував у смартфон потрібні йому моменти, знову поставив кілька уточнюючих запитань.
«Мудак», – подумалося Власті про рудого. Жінка нутром відчувала його зверхнє ставлення. Таке вона зустрічала не вперше. Колеги із, так би мовити, «старої» поліції часто недолюблювали патрульних, уважаючи їх дилетантами. Ну, звісно, вони пропрацювали в поліції бозна скільки років, а патрульні від сили років зо три. Такі думки зустрічалися і серед цивільного населення, що завжди було неабияк образливо. Тебе не поважають тільки тому, що маєш мало досвіду. А те, що кожного дня ризикуєш власним життям, виконуєш морально надзвичайно важку справу і прикладаєш безліч зусиль, аби її робити добре, – про це мало хто думає.
– Більше нічого не змогли дізнатися? – сухо уточнив Скляр.
– Нічого, – підтвердила патрульна, чекаючи з нетерпінням закінчення розмови із самозакоханим кретином.
Валентин, спостерігаючи за діалогом, усміхнувся. Він теж звернув увагу на зверхнє ставлення слідчо-оперативної групи. Знаючи Власту, прекрасно розумів, що вона через це дуже дратується. Уловив погляд напарниці й підморгнув, мовляв, не переймайся. Власта зітхнула і спробувала заспокоїтися. Але хіба це так просто? Мало того, що початок зміни виявився гнітючим, іще й учора ввечері вкотре погарикалася з колишнім чоловіком: він знову затримує аліменти, більше того, на прохання сходити на батьківські збори замість Власти, грубо зауважив, що після розлучення шкільні зустрічі – не його турбота. Власта навіть не розуміла, чого їй хочеться більше: розплакатися, просто ненавидіти чи розсміятися з недолугості колишнього.
До Скляра підійшов один із членів слідчо-оперативної групи і щось промовив на вухо. Слідчий різко повернувся спиною до Власти (так, ніби щойно і не балакав із нею) і пішов до Віталіни. Власта закотила очі, ледь стримуючи себе від коментарів