Навіть різниця у віці, майже двадцять років, не стала на заваді. У свої сорок чотири Мáрко виглядав значно молодшим і подобався багатьом жінкам. Не вельми гарне знання української не завадило йому відкрити в місті дві невеличкі кав’ярні, які успішно розвивалися.
Віталіна ковзнула очима по слідчому. Ніби молодий, проте серйозний погляд видавав справжній вік – близько сорока, дуже худий та суворий. «Головне – зберігати спокій, – знову і знову давала собі настанову. – Не можна, щоб він помітив, що я нервую».
Віталіна і досі горнулася в шубку: опалення, звісно, ніхто не ввімкнув. Поряд продовжувала працювати слідчо-оперативна група, а вона так і не могла зрозуміти, чи засмучена через смерть свого колишнього бойфренда. Здається, що… зовсім ні.
«Зосередься!» – наказала собі, ледь помітила, що слідчий уже біля неї. «Що йому ще від мене потрібно? – із пересердя подумалося. – Хіба я не розповіла все, що знаю?»
– Даруйте, маю дещо вточнити, – присів Єгор Скляр біля неї. – То в яких стосунках ви були з убитим? – І приготувався занотувати сказане до мобільного.
На відміну від колег він майже не користувався блокнотом та ручкою – усе записував у нотатки телефону. Навіщо купувати модний ґаджет із купою функцій, якщо користуєшся ним лише як телефоном та інколи заходиш в Інтернет? Тоді варто було б купити звичайний із меншою кількістю функцій і не переплачувати за «понти». Єгор майже не користувався в магазинах навіть карткою, розраховуючись за допомогою GooglePay[1]. Ця новинка порівняно недавно з’явилася в Україні, і він швидко став її шанувальником. Колеги з луцької поліції вважали його здвигнутим на новітніх технологіях. З іншого боку, він себе таким не вважав: по-перше, в Україні навіть при бажанні неможливо користуватися всіма надсучасними технологіями. Більшість із них дійдуть сюди невідомо коли. Крім того, щоб ними користуватися, треба добре тямити, як це робити, чим він похвалитися насправді не міг.
Скляр приготувався слухати відповіді дівчини, уважно спостерігаючи за виразом її обличчя. Так, він уже ставив їй чимало запитань і чудово про це пам’ятав. Навіть без проблем міг процитувати її відповіді. Проте, щоб зрозуміти, чи правду говорить людина, часом потрібно вивести її із себе. Тоді, нервуючи, вона може заплутатись у свідченнях, забути, що коли казала (якщо справді бреше), і цим себе виказати. Тож тепер із таким невинним виразом обличчя, на який тільки міг спромогтися, чекав розповіді.
– Ми зустрічалися, – Віталіна Волошко заговорила не відразу. Очевидно, збентежилася повтором запитання. – Ви ж, здається, цим уже цікавилися, – не втрималася від коментаря.
Скляр передбачав роздратування, проте на обличчі дівчини читалася легка втомлена усмішка. «Гм… Грає роль чи справді спокійна? Зазвичай повторення запитань, особливо в такій ситуації, неабияк дратує людей».
– Так, але наразі дуже багато інформації, тож дещо мушу перепитати, – співчутливо всміхнувся слідчий. – Розумію, вам це дуже неприємно, але, щоб якомога швидше впіймати вбивцю, потрібно